Глава десята. Навіть темну богиню можна обдурити

Насамперед я намацала на боці коробочку з грибом. Гера зловив мою руку:

– Я полив, – заспокоїв він.

– Коли тільки встиг?

– Тебе Іггірія занурила в сон... Я трохи перестарався, коли закрив від вибуху. Сам тільки подряпинами відбувся. Ти постраждала більше...

– Дивно, – пробурмотіла я. – Нічого такого не пам’ятаю. А де мій плащ?

– Згорів. Будемо тепер летіти без плащів. Але в мене ще десяток накопичувачів є, не замерзнемо, не переживай.

– Годі витрачати дорогоцінну енергію, – втрутився в розмову Скріраніель. – Неподалік від Дроболомського лісу є містечко Журбалінка. Там і купимо плащі.

– Звідки в якійсь Журбалінці крамниця одягу? – здивувався Герман.

– Гноми тримають, – знизав плечима Скріраніель, ніби це було само собою зрозумілим.

Ох, щось усередині мене підказувало, що зустріну я там нашу стару знайому – Офутту.

– Летимо звідси, – поморщився Діерг. – Набридло це дивне місце. Тільки й пильнуй, щоб знову дощем не залило.

На підтвердження його слів десь далеко прогурчав грім. Ми швидко сіли на кішок. Скріраніель благородно відмовився від свого плаща на мою користь, а я поділилася ним із Геркою. Ми летіли, обійнявшись, під одним плащем. Я пригорталася до коханого і подумки дякувала Самаекешу за потужний артефакт, який знову виручив усіх нас. Неймовірний холод пробирав до самих кісток. Я кинула погляд на бездоганно рівну спину ельфа і мене одразу почали бити дрижаки – таке враження, що Скріраніелю все до драконового кігтя – той не зламати й ельфа теж. І тут відчула, як Герман влив трохи магії, тепло миттєво розлилося по тілу.

– Зігрілася? – його губи торкнулися мого вуха.

Я кивнула і сильніше запахнула поли плаща. Рані економив магію. Постійно під куполом ми летіти не змогли б – ельфи, як і хлопці, швидко б видихнулися. А запаси поповнити ніде. Тільки артефактами, які зарядили в Уламках Пам’яті. Але хто зна’, що попереду? Ще й нічна битва з нечистю забрала багато сил.

Краєм ока помітила, як тонка золотава ниточка сповзла з Гериних пальців до рівної спини ельфа. Герман тихо шепотів заклинання. Ниточка обвила Рані, і залишилася паском на ньому. Ельф, не повертаючись до нас, коротко кивнув. Молодець, Гера! Ельф приндився, хоч насправді не такий уже він невразливий. І захворіти може. Напевно. Хоча про їхнє виняткове здоров’я хіба що тільки глухі не чули.

Крехтенслокси пішли на зниження. Приземлилися на галявині біля молодого ліску. Як сказала Іггірія, ми на узліссі, поруч із Дроболомським лісом.

– Кхибро, відправ птаха Ойхільду, нехай зв’яжеться з братами. Нам знадобиться їхня допомога, – до тролиці підійшов змарнілий від втоми Василь.

– Звідки...

– Кхибро, невже ти думаєш, що я тут для краси?

Вася закотив очі.

– Ваша безпека, як і ваші життя – головне в цій подорожі. Чи ти поспішаєш на зустріч до Аргіни?

– Нікуди я не поспішаю! – Кхибра витягла з сумки магоптаха, по-орочому наговорила повідомлення і підкинула птаха вгору. Той зник.

– Даруй, винен, начепив тобі слідопита. Але задля вашої ж безпеки, – Вася спритним рухом зняв якусь комашку з поли Кхибриного плаща.

Я глянула на Ліка, який здавалося ось-ось вибухне від гніву:

– Ти-и-и-и-и!.. – прошипів він. – Ти-и-и-и!.. Ти не маєш права втручатися в моє перше розслідування!.. – почав гнівну тріаду Лікраніель.

– Я не втручаюся. Я пропоную свою допомогу і співпрацю, – обірвав його Вася. – Ти – адепт першого витка, я – працюю не перший рік. Давай не мірятися розміром дедукції. Чим зможу – допоможу.

Лікраніель ще пихтів від злості, але мовчав. Тому що сищик мав рацію. Як він хвацько впровадився кухарчуком на кухню тітки, і терпів приниження і побої від Понтусоля! І допоміг Кхибрі, коли її звинувачували у вбивстві вітчима! Лік цього, звичайно ж, не знає, але ми йому обов’язково розповімо.

– Угу, потім усі лаври дістануться тобі! А я залишуся при своїх інтересах...

– От марнославний дурник, – втрутився в розмову Рані, але глянувши на наїжаченого Ліка, одразу ж виправився: – Тобі пропонують співпрацю! Ще й на практику влітку візьмуть. І взагалі, Лікраніеле! Ти то поводишся як дорослий ельф, то в тобі прокидається дитина! Вже виріши нарешті що важливіше: вдавати з себе великого детектива, не розкривши при цьому жодного злочину, або стати причетним до знахідки справи державної важливості.

Я із задоволенням подивилася на Скріраніеля, який зробив спробу помиритися, потім, перевела погляд на його брата, той продовжував удавати, що ображений. Але по обличчю було видно, що тому вдалося достукатися до його розуму.

– Гаразд, поки чекаємо відповіді від Ойхільда, складемо план, – запропонував Вася і дістав пошарпаний записник. Він послинив палець і погортав рясно списані сторінки: – Отже, наше наступне місце – підніжжя Химерної гори. Потрібно знайти місце світлої магії, про яке говорив Буретворець. Можливо, хтось із місцевих про це знає. Не виключено, що про це відають хранителі кордонів. Серед них є не тільки воїни, а й бойові маги. Поки Рута і Рані будуть у підземеллі, ми займемося пошуком артефакту.