Кров вогняних Саламандр

Частина друга: «Подих імперії». Розділ 5

Планетарна система: Аврора

Планета: Ехорія 

 

Ворон тягнув Ліру за руку, прокладаючи шлях крізь хаос, що дедалі наростав, і відводячи її до безпечної зони. Імператриця відчайдушно намагалася бігти нарівні з гвардійцями, але важкі подоли парадної сукні, розшиті коштовними мінералами, раз у раз плуталися в ногах. Кожен крок давався дедалі важче. Пишна тканина чіплялася за кам’яні плити, тягнула назад і щомиті загрожувала збити її з ніг.

Ліра вже двічі ледь не впала — першого разу її в останню мить підхопив Ворон, а другого — хтось із бійців охорони.

Коли дівчина спіткнулася втретє, її терпець урвався остаточно.

— Стій! — різко наказала імператриця.

Але Ворон навіть не сповільнив кроку. Він і далі вперто тягнув її вперед, не зважаючи на наказ.

Проте цього разу Ліра не збиралася поступатися.

Вона різко вперлася ногами в кам’яну підлогу, перехопила Ворона за зап’ястя й із несподіваною силою смикнула на себе. Начальник охорони втратив рівновагу й мусив зупинитися.

— Стій, я сказала! — твердо повторила Ліра.

Ворон із досадою та стриманим роздратуванням подивився на неї. Але в її погляді не було ані краплі сумніву.

Ліра простягнула руку до найближчого солдата.

— Дай ніж.

Боєць, не вагаючись ані секунди, вихопив із піхов бойовий ніж і подав його правительці.

Ліра опустилася на одне коліно й без зайвих слів увігнала лезо в щільну тканину. Матеріал піддавався насилу. Вона провела ножем уздовж шва, розрізаючи важкий поділ, а тоді, кинувши швидкий погляд на Ворона, коротко наказала:

— Допоможи.

Ще кілька рухів — і вони вдвох за лічені секунди відрізали важкий шлейф і пишні нижні спідниці трохи вище колін.

На кілька митей довкола запала дивна тиша.

У двох придворних аристократів, які супроводжували їх, буквально відвисли щелепи. Побачити законну імператрицю, яка безцеремонно шматує священне коронаційне вбрання просто на підлозі палацового коридору, було понад межі їхнього розуміння. 

Але Лірі було не до світських умовностей.

Вона підвелася, відкинула рештки важкої тканини й уперше за весь цей час відчула, що більше ніщо не тягне її назад.

Тепер вона могла бігти.

Ліра вже хотіла наказати рухатися далі, аж раптом із боку внутрішніх залів палацу долинули дикі крики болю та відчаю, що розривали душу.

Вона завмерла.

Серце стиснулося так, наче хтось здавив його рукою. На мить Ліра забула про все — про втечу, охорону, наказ Віктора Норда.

Там, за стінами, залишалися її люди.

Вона рвучко сіпнулася, маючи намір кинутися назад, на допомогу, але Ворон миттєво схопив її за плечі й знову розвернув до виходу.

— Ні!

— Вороне, їм потрібно допомогти! — крізь сльози й виття сирени вигукнула Ліра, намагаючись вирватися.

Але начальник охорони стиснув її плечі ще міцніше.

Якесь глибинне професійне чуття підказувало йому: Віктор Норд віддав цей наказ не просто так. Головна мета — якомога далі відвести Ліру від палацового комплексу. І він виконає це завдання за будь-яку ціну.

— Щойно виведемо тебе за межі палацу, одразу займемося рештою! — перекрикуючи гул, відчеканив Ворон. — І що швидше ми це зробимо, то більше шансів урятувати тих, хто залишився всередині!

Ліра ще кілька секунд дивилася в бік внутрішніх залів.

Крики не вщухали.

В її очах стояли сльози.

Але вона розуміла: якщо зараз повернеться, то занапастить не лише себе.

Ворон відпустив її плечі й указав на вихід.

— Тож біжи швидше!

Ліра глибоко вдихнула.

І побігла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше