Кров вогняних Саламандр

Частина друга: «Подих імперії». Розділ 3

Планетарна система: Аврора 

 

Шатл, що прибув з Ехорії, плавно ввійшов до залитого світлом ангара «Привида» й м’яко торкнувся металевої палуби. Пневматична система стулки скинула тиск, і, коли вихідна апарель зі скреготом відчинилася, Корвін Дрейк ступив уперед, зійшовши на палубу легендарного корабля.

Він глибоко вдихнув, із насолодою вбираючи специфічний, трохи сухуватий аромат судна — запах озону, розігрітих силових кабелів і дорогого полімеру. На губах Дрейка розпливлася радісна, тріумфальна усмішка.

Він справді тут.

Підхопивши невеликий дорожній багаж, Корвін упевнено попрямував до представника чергової служби, який зустрічав його. Короткий обмін стандартними фразами, пара запитань, кілька уривчастих відповідей — і ось увага Дрейка знову цілковито переключилася на сам корабель.

Він мріяв служити саме тут.

Після того як цей екіпаж здійснив неможливе й буквально розтрощив сили імперського флоту, Дрейк ні за що на світі не хотів змарнувати шанс стати частиною такої легенди. І просто зараз він мав твердий намір з перших же хвилин справити якнайкраще враження на командування.

Швидко поправивши бездоганно випрасуваний однострій і залишивши свої речі в указаній йому невеликій каюті, Корвін без зволікань попрямував на капітанський місток.

Один поворот гулкого коридору.

Ще один…

І раптом десь у проході з лівого борту пролунав дзвінкий, пустотливий жіночий сміх.

Дрейк не бачив, кому саме він належав, але цей голос і ця легка, трохи насмішкувата інтонація здалися йому смутно знайомими. Якби Корвін мав час зупинитися й подумати, він неодмінно згадав би, де й за яких обставин чув його.

Але такої розкоші, як час, він зараз не мав.

Перегородка розсунулася, і Корвін Дрейк ступив на капітанський місток «Привида».

Швидким поглядом він окинув зайняті термінали, постаті членів екіпажу, схилених над приладами, — і завмер.

Його погляд зупинився на високому, підтягнутому офіцерові, який сидів у центральному кріслі.

Випроставшись струнко, Дрейк чітко й голосно промовив завчену фразу:

— Лейтенант Дрейк прибув для подальшого проходження служби!

Полковник Ларс Хаскот повільно повернув голову. Його глибоко посаджені темно-карі очі прискіпливо пробіглися документами на тактичному планшеті, а тоді полковник зміряв новоприбулого важким, оцінювальним поглядом.

На мить Хаскот ледь похитав головою. У цьому русі промайнуло легке розчарування, якого він навіть не спробував приховати.

— У вас є пів години, лейтенанте Дрейку, — промовив Хаскот, карбуючи кожне слово низьким, сухим голосом. — Розберіть речі, приведіть однострій до ладу й повертайтеся на місток. Закріплюю вас за лейтенантом Ніксоном. Подивимося, що ви вмієте і чого насправді варті. А там буде видно, що з вами робити далі. Вільні, лейтенанте.

— Є! — чітко відповів Дрейк.

Корвін зміг видихнути лише за межами містка.

Майже злетівши назад до своєї каюти, він ледве стримував нетерпіння. Його палило єдине бажання — якнайшвидше повернутися й довести цьому сухому полковникові, що на «Привид» він потрапив не лише завдяки батьковим зв’язкам.

Рівно за тридцять хвилин, перевдягнувшись у свіжий кітель, Корвін Дрейк уже сидів за вказаним йому вільним терміналом.

Взявшись до роботи, він заглибився у вивчення потоку оперативних даних, що безперервно надходили з планети.

Події на Ехорії розгорталися стрімко. Сходження нової імператриці Ліри на престол стало грандіозною й доленосною подією для всієї Галактики. Дрейк, як і багато інших, потай мріяв бути присутнім на цій урочистій церемонії в Палаці Дзвінких Струмків.

Але ще дужче він хотів опинитися саме тут.

На палубі «Привида».

І поки що все складалося саме так, як він мріяв.

Аж до тієї миті, коли автоматичні двері капітанського містка знову відчинилися з тихим шипінням.

Корвін машинально підвів голову.

На місток увійшли дві дівчини.

Першу він упізнав одразу.

Другу — за частку секунди.

Дрейк вдивився в їхні обличчя.

І судомно ковтнув.

Помилки бути не могло.

Він упізнав їх обох.

Віра.

Еллара.

Усередині Дрейка все стиснулося в крижаний клубок.

Уперше від тієї самої миті, коли його шатл торкнувся палуби ангара, Корвін усім серцем пошкодував, що взагалі домагався переведення на цей корабель.

А потім Віра окинула місток звичним господарським поглядом.

Її очі ковзнули по терміналах, екіпажу, центральному кріслу…

І зупинилися на Корвіні.

На її обличчі повільно розпливлася дуже…

дуже недобра усмішка.

Хижа.

Дрейк відчув, як усередині все остаточно похололо.

Внутрішнє чуття не просто прошепотіло йому, що справи кепські.

Воно заволало на весь голос:

справи кепські.

Геть кепські.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше