Планетарна система: Драконіс
Планета: Калья
Минуле. Дуже далеке минуле.
Керн із величезним зусиллям розплющив очі. Тягар навалився на нього з такою силою, що здавалося, свідомість ось-ось вислизне назавжди. На темному вбранні дедалі ширше проступали густі сині плями. Перемагаючи пекельний біль, салярієць зібрав рештки сил, підвів голову й утупився в монітори, що ширяли в повітрі.
Довго. Неймовірно довго він вивчав символи, що змінювали один одного, ледь помітно нахиляючи голову то в один, то в інший бік. Пальці ледь відчутно тремтіли, а дихання ставало дедалі важчим.
Нарешті Керн повільно перевів згасаючий погляд на Шараніса.
— Перехід... практично завершено. Пробачте. Не можу надати точних даних про дату, в якій ми опинилися... Показники нестабільні.
Але командувач миттєво вчепився не в дату, а в перше слово.
— «Практично»? Це як?!
— «Практично» означає практично, — важко прошепотів Керн. — Мені не вдалося повністю стабілізувати перехід... Забракло сил. Тому ваші науковці й техніки мають негайно залишити Замок. І... — Посланник затнувся, вдивляючись у графіки аномалії.
— Що «і»? Говори зі мною! — зажадав Шараніс.
Керн кілька секунд мовчав, ніби добираючи останні слова.
— Передайте вашим людям... від воріт Замку до другого рубежу біля річки вони мають бігти щодуху. Дуже, дуже швидко! Перебувати в цій зоні смертельно небезпечно. Ідіть!
Шараніс коротко кивнув і вискочив із рубки «Саерна». Перестрибуючи через сходинки, він дістався групи науковців та інженерів, готових до висадки.
— Слухати мене уважно! — голосно й жорстко карбував слова командувач, перекрикуючи гул аномалії. — Часу немає! Перехід нестабільний. Виходити потрібно просто зараз. І пам’ятайте: саме від вас залежить, чи зможемо ми в майбутньому гідно зустріти ворога. Закладайте підґрунтя для «Вектора Відродження». І зробіть усе можливе заради нашої перемоги. А тепер — бігом на вихід! І головне: від воріт Замку до річки бігти щодуху! У жодному разі не зупинятися!
Патрик Вейл міцніше притиснув до себе маленького Алана, який спав у нього на руках, і разом з іншими науковцями кинувся до масивних стулок.
Пробігаючи подвір’ям, вони бачили охоронців і солдатів, які спали просто на камінні. Це лише підтверджувало, що безпечна зона компенсованого часу існувала тільки біля корабля Посланника.
Біля самих воріт Патрик знову почув надривний крик Шараніса з надбрамної галереї:
— Від воріт до річки — бігом! Щодуху!
— Ну ж бо, рушаймо! — гукнув Вейл своїй помічниці.
І вони побігли.
Вони мчали відкритим простором, долаючи страх, під шалений стукіт власних сердець.
Патрик не встиг пробігти й сотні метрів, як на власній шкурі відчув, чому Посланник наказав їм бігти.
Часове поле, не компенсоване захистом «Саерна», миттєво обрушилося на живу тканину.
Шкіру на руках і обличчі стиснуло, наче лещатами. Вона почала стрімко вкриватися зморшками. У волоссі колег, які бігли попереду, спалахнула сивина. Суглоби пронизував пекельний біль, а ноги ставали важкими, ніби налитими свинцем.
Хронотрансформація не відбувалася миттєво.
Але її швидкість була жахливою й невблаганною.
Патрик відчув, як тіло перестає слухатися. Ще кілька кроків — і спину наче охопило полум’я. Він стиснув зуби, міцніше притиснув до себе дитину й продовжив бігти.
Та відбувалося й дещо неймовірне.
На немовля, яке Патрик судомно притискав до грудей, часова аномалія не впливала зовсім.
Алан і далі залишався неушкодженим малюком.
Дитина прокинулася й допитливо поглянула чистими очима на обличчя Патрика. На те, як просто в неї на очах шкіра чоловіка вкривається зморшками, а волосся стрімко втрачає колір.
І раптом ледь усміхнулася.
Ніби все, що відбувалося навколо, було для неї лише кумедною метаморфозою.
Патрик на мить зустрівся з нею поглядом.
І ця невинна усмішка чомусь налякала його дужче, ніж сама аномалія.
Знемагаючи від болю в ослаблених м’язах, Патрик Вейл разом зі своєю помічницею буквально впав на берег річки.
Просторова хвиля відступила.
Кілька секунд Патрик просто лежав, хапаючи ротом повітря. Потім повільно підвівся й поглянув на свої руки.
Він їх не впізнав.
Шкіра обвисла, вкрилася зморшками. Пальці здавалися чужими, постарілими.
Вейл поглянув на своє відображення в темній воді.
На нього дивився чоловік років п’ятдесяти.
.jpg)
За лічені секунди бігу він постарів на десятиліття.
Такою була жорстока ціна за можливість подолати смертоносний рубіж.
У рубці «Саерна» Керн щосили намагався втримати свідомість, що згасала, але життя краплина за краплиною залишало його тіло.
Коли очі салярійця остаточно почали заплющуватися, він безсило відкинув голову назад.
Гнучкий штекер знову ввійшов у нейророз’єм.
Сліпучий стовп світла знову зметнувся над «Саерном», огортаючи Замок захисною сферою. Купол миттєво налився непроникною матовою білизною — і Цитадель здійснила черговий відчайдушний стрибок крізь віки.
На превеликий жаль Шараніса, далеко не всі науковці встигли добігти до рятівної річки.
Стоячи на надбрамній галереї, командувач із тихим жахом спостерігав, як безжальний час розправляється з тими, хто застряг на проміжному рубежі.
Люди продовжували бігти.
Дехто вже бачив річку.
Але не встиг.
Просто під час бігу їхні тіла починали стрімко розсипатися, перетворюючись на дрібний порох. Останні крики відчаю ще якийсь час лунали над галявиною.
А потім запанувала тиша.
Страхітлива.
Мертва тиша.
Купол зник так само раптово, як і з’явився.
День миттєво змінився глибокою ніччю.
У холодному місячному світлі Шараніс чітко побачив величезну крилату істоту, що ширяла високо в нічному небі. Вона дивовижно нагадувала гігантського доісторичного птеродактиля.
Відредаговано: 21.11.2026