Кров вогняних Саламандр

Частина перша: «Крізь час і полум’я». Розділ 7

Планетарна система: Драконіс 

Планета: Калья 

Минуле 

 

Посланник пришвидшив крок, і командувачеві Шаранісу довелося його наздоганяти. На кожні два довгих, розмірених кроки саларійця Шаранісу доводилося робити три швидких, що неймовірно дратувало командувача.

— Ми кудись поспішаємо? — запитав Шараніс на ходу.

— Так, — не обертаючись, відгукнувся Посланник. — На відміну від вас, моя можливість перебувати поза початковою точкою відправлення суворо обмежена. Нам належить здійснити ще три стрибки, а до моменту повернення в мене залишилося щонайбільше сім годин. Тож відповідь на ваше запитання — ствердна.

Шараніс спантеличено глянув на Керна скоса. І тієї ж миті знову почув його рівний голос:

— Ви визначилися зі складом групи та назвою структури, яка займеться створенням корпорації для технологічної протидії загарбникам?

— Так, — відповів Шараніс. — Вона матиме назву «Вектор Відродження».

Керн на мить уповільнив крок, трохи повернув голову в бік командувача й промовив:

— Гарна назва. Зі змістом. Готуйте своїх людей. Нехай збираються просто у дворі, біля мого корабля, — це заощадить дорогоцінні хвилини під час наступного переходу. Після переміщення в них буде рівно година, щоб залишити Замок.

— Зрозуміло, — кивнув Шараніс і відразу уточнив: — Через скільки стрибок?

Посланник зробив чотири кроки й відповів:

— Пів години. І ми вирушаємо.

— Тоді я пішов збирати людей.

Шараніс різко розвернувся й поспішив у бік приміщень, де розміщувалися вчені та інженери. Посланник тим часом рушив далі до «Саерна».

Однак дійти до корабля Керн так і не встиг.

З тіні вежі несподівано вискочив боєць у військовій формі. У його руці блиснув воронований метал старовинного пістолета.

На якусь частку секунди у дворі знову запала тиша.

А потім один за одним пролунали два сухі постріли.

Вогняні заряди поцілили Посланникові просто в груди. Керн різко відсахнувся, наче невидима сила відкинула його назад, і з важким стогоном упав на кам’яні плити.

Троє охоронців, які перебували неподалік, зреагували миттєво. Збивши нападника з ніг, вони жорстко притиснули його до бруківки.

Шараніс прибіг на звуки стрілянини майже відразу. Нападник лежав на землі з неприродно вивернутою рукою та закривавленим обличчям. Від зрадника тхнуло чимось дивним, нудотним і гнильним — наче його тіло вже давно розкладалося заживо зсередини.

Попри найтяжчі травми, нападник усе ще був живий. Він судомно, з божевільним поглядом, знову й знову намагався підвестися на ноги, наче біль уже перестав для нього щось означати. Йому було потрібне лише одне — завершити розпочате.

— Вогонь, — коротко наказав Шараніс, кивнувши на зрадника.

П’ять пострілів майже злилися в один, і їхня луна розкотилася стінами Замку.

Посланник був живий.

Але з того, як він хитався, щосили спираючись на руки офіцерів, які підбігли йому на допомогу, було зрозуміло: поранення виявилося небезпечним. На темному вбранні стрімко розповзалися густі сині плями саларійської крові.

— Лікаря! Негайно! — прогримів на весь двір Шараніс.

— На це… немає часу, — важко видихнув Керн, перебиваючи його. — Проведіть мене… до крісла пілота.

— Тобі потрібна медична допомога! — жорстко заперечив командувач.

Але Посланник залишався непохитним. Його очі палали відчайдушною рішучістю.

— До крісла. Швидко.

Шараніс стиснув зуби й кивнув. Саларійця підхопили під руки й майже внесли всередину «Саерна». Його посадили в анатомічне крісло й одразу притиснули до ран кровоспинні тампони.

Здавалося, Керн узагалі не відчував нестерпного болю.

— Пам’ятайте свою обіцянку, командувачу, — прошепотів Посланник, дивлячись на Шараніса знизу вгору. — Урятуйте свій народ. І постарайтеся… врятувати мій. Постарайтеся. Більшого я не прошу.

Після цих слів голова Посланника відкинулася назад.

Із спинки крісла висунувся гнучкий штекер і з тихим клацанням увійшов у нейророз’єм на потилиці.

Як і минулого разу, перед кріслом пілота розгорнулися голографічні монітори. Символи змінювали один одного з шаленою швидкістю.

З корми й носової частини «Саерна» вирвався сліпучий стовп світла, здійнявся вище даху Замку й миттєво огорнув Цитадель захисним куполом.

Світний купол почав наливатися каламутною білизною, аж поки не став абсолютно матовим.

Наступної секунди просторово-часова аномалія поглинула Замок.

Разом з усіма його мешканцями Цитадель здійснила черговий стрімкий стрибок уперед у часі…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше