Планетарна система: Драконіс
Планета: Калья
Минуле
Посланник пришвидшив крок, і командувачеві Шаранісу довелося його наздоганяти. На кожні два довгих, розмірених кроки саларійця Шаранісу доводилося робити три швидких, що неймовірно дратувало командувача.
— Ми кудись поспішаємо? — запитав Шараніс на ходу.
— Так, — не обертаючись, відгукнувся Посланник. — На відміну від вас, моя можливість перебувати поза початковою точкою відправлення суворо обмежена. Нам належить здійснити ще три стрибки, а до моменту повернення в мене залишилося щонайбільше сім годин. Тож відповідь на ваше запитання — ствердна.
Шараніс спантеличено глянув на Керна скоса. І тієї ж миті знову почув його рівний голос:
— Ви визначилися зі складом групи та назвою структури, яка займеться створенням корпорації для технологічної протидії загарбникам?
— Так, — відповів Шараніс. — Вона матиме назву «Вектор Відродження».
Керн на мить уповільнив крок, трохи повернув голову в бік командувача й промовив:
— Гарна назва. Зі змістом. Готуйте своїх людей. Нехай збираються просто у дворі, біля мого корабля, — це заощадить дорогоцінні хвилини під час наступного переходу. Після переміщення в них буде рівно година, щоб залишити Замок.
— Зрозуміло, — кивнув Шараніс і відразу уточнив: — Через скільки стрибок?
Посланник зробив чотири кроки й відповів:
— Пів години. І ми вирушаємо.
— Тоді я пішов збирати людей.
Шараніс різко розвернувся й поспішив у бік приміщень, де розміщувалися вчені та інженери. Посланник тим часом рушив далі до «Саерна».
Однак дійти до корабля Керн так і не встиг.
З тіні вежі несподівано вискочив боєць у військовій формі. У його руці блиснув воронований метал старовинного пістолета.

На якусь частку секунди у дворі знову запала тиша.
А потім один за одним пролунали два сухі постріли.
Вогняні заряди поцілили Посланникові просто в груди. Керн різко відсахнувся, наче невидима сила відкинула його назад, і з важким стогоном упав на кам’яні плити.
Троє охоронців, які перебували неподалік, зреагували миттєво. Збивши нападника з ніг, вони жорстко притиснули його до бруківки.
Шараніс прибіг на звуки стрілянини майже відразу. Нападник лежав на землі з неприродно вивернутою рукою та закривавленим обличчям. Від зрадника тхнуло чимось дивним, нудотним і гнильним — наче його тіло вже давно розкладалося заживо зсередини.
Попри найтяжчі травми, нападник усе ще був живий. Він судомно, з божевільним поглядом, знову й знову намагався підвестися на ноги, наче біль уже перестав для нього щось означати. Йому було потрібне лише одне — завершити розпочате.
— Вогонь, — коротко наказав Шараніс, кивнувши на зрадника.
П’ять пострілів майже злилися в один, і їхня луна розкотилася стінами Замку.
Посланник був живий.
Але з того, як він хитався, щосили спираючись на руки офіцерів, які підбігли йому на допомогу, було зрозуміло: поранення виявилося небезпечним. На темному вбранні стрімко розповзалися густі сині плями саларійської крові.
— Лікаря! Негайно! — прогримів на весь двір Шараніс.
— На це… немає часу, — важко видихнув Керн, перебиваючи його. — Проведіть мене… до крісла пілота.
— Тобі потрібна медична допомога! — жорстко заперечив командувач.
Але Посланник залишався непохитним. Його очі палали відчайдушною рішучістю.
— До крісла. Швидко.
Шараніс стиснув зуби й кивнув. Саларійця підхопили під руки й майже внесли всередину «Саерна». Його посадили в анатомічне крісло й одразу притиснули до ран кровоспинні тампони.
Здавалося, Керн узагалі не відчував нестерпного болю.
— Пам’ятайте свою обіцянку, командувачу, — прошепотів Посланник, дивлячись на Шараніса знизу вгору. — Урятуйте свій народ. І постарайтеся… врятувати мій. Постарайтеся. Більшого я не прошу.
Після цих слів голова Посланника відкинулася назад.
Із спинки крісла висунувся гнучкий штекер і з тихим клацанням увійшов у нейророз’єм на потилиці.
Як і минулого разу, перед кріслом пілота розгорнулися голографічні монітори. Символи змінювали один одного з шаленою швидкістю.
З корми й носової частини «Саерна» вирвався сліпучий стовп світла, здійнявся вище даху Замку й миттєво огорнув Цитадель захисним куполом.
Світний купол почав наливатися каламутною білизною, аж поки не став абсолютно матовим.
Наступної секунди просторово-часова аномалія поглинула Замок.
Разом з усіма його мешканцями Цитадель здійснила черговий стрімкий стрибок уперед у часі…
Відредаговано: 21.11.2026