Кров вогняних Саламандр

Частина перша: «Крізь час і полум’я». Розділ 4

Планетарна система: Драконіс 

Планета: Калья 

Майбутнє 

 

Сорокап’ятирічний Шараніс мав такий вигляд, ніби сам був утіленням Цитаделі — непохитний, жорсткий і гранично зібраний. Його темно-графітова форма була бездоганно чистою, а на грудях, поверх розвантажувального жилета, звично висів матово-чорний штурмовий автомат.

Командувач стояв на надбрамній галереї й особисто стежив за тим, як стрімко скорочується відстань між утікачами та Тхарумами-мисливцями, що переслідували їх.

— Прикривайте їх! — пролунав його твердий голос, перекриваючи гул вітру. — Не дайте мисливцям наблизитися до наших людей!

Великокаліберні гармати на вежах Замку заговорили тієї ж миті.

Потужний залп струсонув мури. Повітря над полем бою здригнулося від ударної хвилі, а один зі сталевих мисливців упав на землю, відкинутий нищівним влучанням.

Але лише один.

Решта четверо хижаків навіть не сповільнилися.

Вони стрімко подолали останні метри й врізалися в хвіст колони втікачів.

Почулися крики.

Спалахнули постріли.

Один із людей упав. Інший спробував допомогти йому підвестися, але Тхарум уже був поруч.

— Їм потрібна допомога! Загону — на вихід! — віддав новий наказ Шараніс.

Важкі стулки воріт Замку почали розсуватися, відкриваючи вузький прохід.

Назустріч утікачам кинувся загін прикриття — солдати й Тхаруми-захисники. Останні становили більшість.

Шараніс чудово розумів, у яку смертельну м’ясорубку посилає своїх бійців.

Перевага була явно не на боці оборонців.

Вархари відбирали до загонів мисливців лише тих генетично змінених людей, перетворених на Тхарумів, які під час жорстоких випробувань могли самотужки здолати десятьох супротивників і вийти переможцями.

Але навіть цього Вархарам було замало.

Біомеханічні модифікації, вживлені у тіла їхніх відданих слуг, багаторазово посилювали фізичні можливості, перетворюючи й без того смертоносних Тхарумів на справжніх хижаків.

Командувач на власні очі бачив, як у нерівному бою з мисливцями вже гинули перші Тхаруми-захисники.

Але ця жертва давала дорогоцінний час.

Дозволяла небагатьом уцілілим дістатися воріт.

Серед тих, хто біг з останніх сил, були цінні інженери. Були й представники Вогняних Саламандр. Люди, заради яких ця оборона взагалі мала сенс.

Вони мчали до відчиненого проходу, рятуючи власні життя, а Шараніс подумки благав древніх богів подарувати їм бодай один шанс.

Та, схоже, цього дня боги мали інші справи.

Лише одиницям вдалося забігти до Замку.

Шараніс іще кілька митей дивився вниз, туди, де його бійці продовжували битися.

А потім за його спиною пролунав крижаний, цілковито позбавлений емоцій голос:

— Час починати.

Командувач повільно обернувся.

Позаду стояв Посланник.

Той самий чужинець, якого вони зовсім недавно підібрали серед зірок і у якому вбачали надію на порятунок — не лише для себе, а й для всього людського виду.

Його обличчя залишалося цілком спокійним.

Ніби те, що відбувалося за мурами Замку, його зовсім не стосувалося.

Шараніс кілька секунд мовчки дивився йому в очі.

— Ще рано, — нарешті промовив він.

Посланник навіть не ворухнувся.

— Час.

Він підійшов до краю галереї й указав рукою в бік лісу.

Шараніс насупився й перевів погляд туди.

Між темними стовбурами дерев щось рухалося.

Спочатку з’явилися Вархари.

Кілька постатей повільно вийшли з лісової тіні й зупинилися на відкритому просторі.

Але вони були не самі.

Поруч із Вархарами рухалися істоти, яких Шараніс раніше ніколи не бачив.

Він примружився.

— А це ще що таке? — запитав він, не відводячи погляду від незнайомців.

Посланник знову кивнув у бік лісу.

— Сарти.

Шараніс нічого не відповів.

Він продовжував спостерігати.

Істоти рухалися надто швидко, тож розгледіти їх із такої відстані було майже неможливо. Здавалося, їхні тіла створені винятково для полювання. У кожному русі відчувалася хижа, нелюдська пластика.

— Ваш біологічний вид після генетичної мутації перетворюється на Тхарумів, — спокійно продовжив Посланник. — А мій вид… — Він знову кивнув у бік Вархарів, поруч із якими стояли хижі й небезпечні істоти. — На Сартів.

Цього разу в голосі Шараніса вперше пролунала напруга.

— І чим вони відрізняються?

Посланник поглянув на поле бою.

— Вони набагато швидші за Тхарумів.

Він на мить замовк.

— І значно небезпечніші.

Шараніс знову глянув униз.

Четверо Тхарумів-мисливців усе ще билися серед загиблих і поранених захисників.

А Сарти вже рушили вперед.

Командувач миттєво зрозумів, що саме хотів сказати Посланник.

Якщо вони зволікатимуть, Замок перетвориться з прихистку на пастку.

— Якщо не почнемо зараз, — продовжив Посланник, — можемо не встигнути.

Шараніс кілька секунд мовчав.

Потім повільно кивнув.

— Згоден.

За мурами Замку один із Сартів раптово кинувся вперед, обравши собі ціль.

Шараніс ледве встиг помітити цей стрімкий рух.

Сарт майже миттєво подолав відстань до супротивника й обрушився на одного з Тхарумів-захисників.

Пролунав короткий глухий удар.

Тхарум спробував відповісти, але Сарт виявився швидшим.

Ще один удар.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше