Частина перша: «Крізь час і полум’я». Пролог

Планетарна система: Драконіс 

Планета: Калья

Майбутнє 

Нічний ліс огортала липка, тривожна тиша, яку порушували лише глухий тріск сухих гілок під ногами та важке, збите дихання.

Мурат мчав крізь хащі, не збавляючи швидкості. Темрява під кронами прадавніх дерев здавалася непроникною для будь-якого чужинця, проте боєць оминав покручені стовбури й виступальне коріння з дивовижною точністю, наче заздалегідь знав розташування кожної перешкоди. Натренована м’язова пам’ять та інстинкти впевнено вели його вперед: на ходу обігнувши матову поверхню вікового стовбура, він одразу звернув ліворуч, ухилився від другого дерева й, ледь пригальмувавши, потужним стрибком перестрибнув через ялину, повалену бурею.

Приземлившись на зігнуті ноги, Мурат миттєво завмер. Тієї ж миті його пальці стиснули руків’я автомата. Звичний холод чорного воронованого металу ліг у долоню, ствол злетів угору й завмер, націлений на густий чагарник усього за три кроки попереду.

Гілля важко заворушилося, зашелестіло сухе листя, і з тіні повільно виринула масивна луската голова Тхарума. Жовті очі-щілини ящера уважно, не кліпаючи, вп’ялися в молодого бійця, віддзеркалюючи скупі відблиски нічного неба.

— Вони тут, — коротко й важко кинув Мурат, не опускаючи зброї та не знімаючи її з запобіжника.

— Знаю, — пролунав у відповідь низький, рокотливий голос Тхарума. — Повертайся до Замку. Негайно.

— Я можу допомогти! — відрубав Мурат, міцніше стискаючи приклад.

Тхарум лише повільно похитав важкою головою. У цьому русі не було ані сумніву, ані вагань — лише наказ, що не припускав заперечень.

— Ні, Мурате. Усі Вогняні Саламандри мають бути в Замку. Повертайся. Це наказ.

У цю мить високо над їхніми головами, прорізаючи нічну темряву й густі крони дерев, небо беззвучно розкреслили сліпучі вогняні спалахи. Каскади яскравих вибухів і плазмових розчерків свідчили лише про одне: на орбіті точився запеклий, безжальний бій.

Мурат лише на мить звів погляд до спалахів, що палали у височині. Він чудово знав, що відбувається там, нагорі. У темно-карих очах бійця на мить зблиснули багряні іскри.

— Гаразд, — видихнув він.

Розвернувшись, боєць легко перестрибнув через бурелом і стрімко побіг крізь ліс у напрямку Замку. А Тхарум, важко ступаючи прохолодною землею й розчиняючись у сутінках, рушив у протилежний бік — назустріч ворогу, до першого оборонного рубежу.

***

Вибігши на відкритий кам’янистий виступ, що височів над узліссям, Мурат різко зупинився. З цієї висоти перед ним на мить постала в усій первозданній величі панорама Замку.

Немов невидима завіса відступила перед нічним небом, відкривши з темряви монолітну цитадель неймовірних масштабів, зведену з темного каменю насиченого, глибокого відтінку. На могутніх стінах лежала печать прадавньої сили, а колосальні вежі підпирали похмурі хмари, наче суворі боги, що зійшли до смертних. Від одного погляду на цю масивну, непорушну твердиню перехоплювало подих, а тілом пробігав первісний трепет перед її незмірною могутністю.

Та нині прадавній спокій Замку було порушено. Уздовж могутніх стін спалахували сигнальні вогні, на оглядових майданчиках веж розгорталися бойові турелі й активувалися силові щити. Внутрішні подвір’я та галереї вирували рухом — Замок щосили готувався відбити неминучий штурм.

Видовище гарячкової підготовки й близькість ворога не налякали молодого бійця. Навпаки, у його жилах із новою силою закипіла гаряча кров Вогняних Саламандр. Він знав, заради чого вони тут. Знав, що від подій цієї ночі залежить набагато більше, ніж результат однієї битви.

Мурат міцніше стиснув зброю і, не вагаючись ані секунди, кинувся вниз схилом — просто до головних воріт Замку.