15

Епізод 15: Тіні вибору
Місто, яке колись було острівцем надії, тепер нагадувало об'єкт, що втратив свою невинність. Напруга між людьми зростала з кожним днем, адже всі почували наближення великої бурі. Новий ворог, який кинув виклик не лише їхнім фізичним силам, а й їхнім переконанням, залишив після себе лише запитання: як далеко вони готові зайти, аби врятувати те, що залишилося? 

Даніель сидів на старій, покритій пилом лавці у саду, де ще кілька днів тому було місце для спокою. Тепер кожен рух і кожен погляд мали вагу. Вони мали знищити старі структури, старі тіні, але що з ними залишиться після цього? Залишиться лише руїна, або ж нова, ще невідома істина, що була готова вийти з темряви?
Еліза підійшла до нього, її кроки були тихими, майже невловимими, але вона відчувала, як кожен крок наближає її до вибору, який вона повинна зробити.
— Ти про що думаєш? — запитала вона, сідаючи поруч із ним. Її голос був спокійним, але все одно видавав тривогу, що приховувалась під поверхнею.
— Про все, — відповів Даніель, піднявши голову, аби подивитися на небо, яке виглядало все більш похмуро. — Про те, що буде, якщо ми не зупинимо їх. Що залишиться після цієї боротьби? Ми вже витратили так багато сил, що інколи здається, що на іншому боці перемоги буде тільки порожнеча.
Еліза зітхнула, її погляд сумний, але водночас твердо налаштований. Вона була готова йти до кінця, навіть якщо це значило втратити все.
— Я розумію тебе. І я теж часто думаю про це. Ми боремося за нове майбутнє, але що якщо воно не буде таким, яким ми уявляли? Що, якщо цей шлях приведе нас до ще гірших наслідків?
— Це і є ціна вибору, — сказав Даніель. — Кожен наш крок має свою ціну. Але ми не можемо повернутись назад. Ми маємо йти вперед. Тому що якби ми відмовились зараз, ми б все одно стали частиною цієї старої гри. І це значить, що ми не могли б називати себе людьми.
— Але це не лише про нас, — відповіла Еліза, і в її словах було більше сумнівів, ніж рішучості. — Ми повинні думати про тих, хто з нами. Вони довіряють нам. Вони чекають нас.
Даніель поклав руку на її руку, його пальці стискали її з м'якою силою, ніби намагаючись передати їй частину своєї віри.
— Я знаю, — тихо промовив він. — Ми не можемо дозволити темряві повернутись. Ми повинні показати, що не можна просто зруйнувати людську надію.
Ці слова виводили їх на шлях, який тепер здавався неминучим. Вони повинні були стояти один за одного, не зважаючи на те, скільки часу це займе, скільки втрат їм ще доведеться пережити. Але ці моменти, коли вони були разом, давали їм силу.
Тим часом незнайомці повернулися. Тіньова жінка, що раніше погрожувала їм, тепер повернулася не одна. Разом із нею було кілька потужних воїнів — вампірів, які стали символом темного клану. Вони не приховували свою силу, і це відчувалося в повітрі.
— Ви дійсно вважаєте, що можете виграти? — її голос звучав холодно і загрозливо. Вона зробила крок вперед, її обличчя було покрите тінню, а очі горіли злісним світлом.
— Ми не збираємося вигравати, — сказав Даніель, його голос був впевнений, навіть якщо серце билося швидше. — Ми просто будемо боротися за те, у що віримо. І навіть якщо темрява покриє нас, ми не здамо в її полон.
Тіньова жінка розсміялася, її сміх лунав, наче відлуння в порожньому коридорі.
— Ви вірите в ідеали, але ідеали не врятують вас. Можете боротися, скільки хочете, але врешті ви будете перед вибором. Тільки один з вас залишиться живим. І це буде не вибір темряви чи світла. Це буде вибір між жорстокістю і милосердям.
Еліза обернулася до Даніеля, і їхні погляди зустрілися. Вони розуміли, що цей вибір — не просто битва. Це була боротьба за самих себе, за свою душу і за те, як вони хочуть бачити цей світ після того, як темрява відступить.
— Ми зробимо вибір разом, — сказала Еліза, і в її словах була глибока віра.
І хоч тіньова жінка залишалася на їхньому шляху, вони відчували, що цей вибір уже зроблений. Вибір, який визначить не лише їхню долю, а й долю всіх тих, хто чекає на новий світ.