11

Епізод 11: Протистояння новому світу
Світ навколо них змінювався, але зміни були не завжди такими, як вони очікували. Хоча руїни старого замку стали символом їхньої перемоги, новий світ, який вони почали будувати, був далеко не ідеальним. Люди звикли до страху, до підкорення, до правил, що обмежували їхню свободу. Зараз, коли старий порядок був зруйнований, вони не знали, як жити в новому світі, де вони мали самі визначати свою долю.
Еліза і Даніель рухалися вперед, створюючи нові структури, нові правила, але з кожним кроком розуміли, що боротьба ще не закінчена. Старі переконання не можна було просто стерти — вони залишалися в серцях людей, і від них важко було позбутися. Особливо в тих, хто виріс під гнітом старих традицій.
— Вони все ще бояться, — сказала Еліза, оглядаючи один із нових поселень, яке вони щойно заснували. Люди були насторожені, їхні погляди не виказували відчуття свободи. Це було більше схоже на спостереження за чимось новим, що було невідомо і страшно.
— Бояться, тому що не знають, як бути вільними, — відповів Даніель, стоячи поруч і теж спостерігаючи за людьми. — Але ми повинні дати їм приклад. Ми повинні показати, що свобода не означає хаос.
Вони зустрілися поглядами, і в їхніх очах горіла рішучість. Їхня любов була важливішою за будь-які страхи. Вони знали, що якщо хочуть змінити світ, то повинні це робити разом, не зважаючи на труднощі.
Наступні кілька днів принесли нові випробування. Сили старого режиму, хоча і ослаблені, все ще існували в тіні, чекаючи свого часу. Вони створювали нові союзи, сіяли сумніви серед людей, намагаючись повернути контроль. 

Одного дня, коли вони з Даніелем мали зустріч з лідерами новостворених поселень, раптово в залі з’явилася темна постать, що з’явилася з глибин тіні. Це був один із колишніх прихильників королівського роду, який виступив проти змін. Його обличчя було знайоме, але таке спотворене, що вже важко було зрозуміти, чи це та сама людина, яку вони колись перемогли.
— Ви думаєте, що знищення одного замку змінить світ? — його голос був різким і глухим, як шурхіт леза по металу. — Я бачу, як ви намагаєтесь побудувати щось нове, але це все тимчасове. Лише кілька поколінь і нова темрява знову поглине цей світ.
Еліза не здивувалася. Вона знала, що боротьба за світле майбутнє ніколи не буде легкою. Від її погляду тінь не зникала, але вона відчувала, як усередині все починає горіти від рішучості.
— Ми вже змінили цей світ, — відповіла вона, голос її був спокійним, але в ньому було щось таке, що змусило всі присутні серця затамувати подих. — І ми зламаємо навіть ті залишки темряви, які залишилися. Ти не зупиниш нас.
Даніель, який стояв поруч, поглянув на неї з гордістю. Він бачив, як її сила і віра в зміну світу виростають разом з її почуттями до нього. Вони були на порозі великого шляху, і тепер вони повинні були продемонструвати, що їхній союз і боротьба справді мають сенс.
Невідомий чоловік засміявся, але його сміх був порожнім, наче ехо порожнечі.
— Ви хочете перемогти мене? — запитав він, і його очі зловісно блищали. — Але як ви здолали самих себе? Я бачу, що навіть серед вас є темні сили, які не піддаються контролю. Вони ж за вами.
Слова цього чоловіка стали як холодний вітер, що охопив залу. Усі почали озиратися, чи не впала тінь на самих себе. Але Еліза і Даніель залишилися стояти разом, не піддаючись паніці.
— Якщо ми хочемо побудувати новий світ, нам доведеться змінити не лише зовнішнє, але й внутрішнє, — сказала Еліза, не відводячи погляду від темної постаті. — Ми будемо боротися до кінця, щоб захистити цей світ. І ніякі тіні не зупинять нас.
Цей момент став знаковим: вони не лише боролися за світ, вони також боролися за своє право на любов і щастя, за те, щоб світ, який вони створюють, був сповнений світла, а не темряви.
І хоча випробування лише починалися, у серцях Елізи та Даніеля вже не було місця для страху.