Розділ 16

Портал стугонів і розростався, як жива рана на небі. З нього виривалися чорні спіралі туману, в яких миготіли холодні вогники очей.
Райан зробив крок уперед, але Лілея зупинила його одним рухом руки. Її дотик був холодний, майже металевий.

— Не втручайся, — промовила вона, і в її голосі бриніла нова, незнайома сила. — Це мій бій.

Равен стояла праворуч, тримаючи револьвер так, наче він був продовженням її руки.
— Гарно. Але якщо ти впадеш, я доб’ю тебе першою, щоб не дісталася їм.

— Ти впевнена, що хочеш перевіряти мої межі саме зараз? — Лілея кинула на неї косий погляд, у якому блиснув червоний вогонь.

З тріщини вирвалося перше створіння — високе, худорляве, з кістлявими крилами і головою, схожою на витягнутий череп. Воно рухалося ривками, наче кожен крок давався йому ціною болю, але в очах світилася голодна лють.

— Це розвідники, — кинула Равен. — За ними підуть мисливці.

Вона зробила перший постріл, і куля, обплетена червоним сяйвом, влучила просто в череп чудовиська. Але замість того, щоб упасти, воно закричало, і його тіло розсипалося в рій чорних метеликів, які полетіли прямо на Лілею.

Вона не злякалася. Навпаки — її очі спалахнули ще яскравіше. Символ на її руці загорівся кривавою спіраллю, і з-під шкіри вирвалися довгі тіні, що розсікли рій навпіл. Метелики зникли у спалахах червоного світла.

— Добре… дуже добре, — усміхнулася Равен, але в її погляді блиснула обережність. — Ти відчуваєш, що ця сила їсть тебе зсередини?
— Так, — спокійно відповіла Лілея. — І я дам їй їсти, поки не знищу їх усіх.

Із порталу вже виповзали наступні — вищі, масивніші, з броньованими пластинами на тілах. Райан нарешті витягнув свій меч і став поруч із ними, хоча і розумів, що це вже інша війна, ніж та, в якій вони були раніше.

— Ну що, гра богів і тіней починається, — тихо сказала Равен, зводячи курок.