Глава 5

     Голова розколювалась, наче добра сотня дятлів влаштували змагання, хто швидше проб’є кору дерева та витягне з неї поживу. Не допомогли ані душ, ані кава, яка сьогодні не тішила ароматом, а створювала ефект навпаки, навіть пігулки й ті не знімали нестерпний біль. 

- Клята мігрень. - вилаялась Ксенія, зачинивши двері квартири. 

Дівчина викликала таксі, бо автобусом вона б нізащо не доїхала. Двадцять пропущених викликів від Юри й стільки ж непрочитаних повідомлень. Ксенія не відкривши жодного з них вимкнула телефон і сховала його назад до сумочки, зараз їй не до нього, нехай далі шукає шляхи до вибачення. 

Вона увійшла до офісу, і одразу натрапила на погляд Влада. 

- Маєш поганий вигляд. Ти часом не захворіла? - він торкнувся до її чола, привертаючи чергову увагу колективу та даючи поживу для пліток.

- Ні, це все ненависна мігрень. Минеться, лише потрібен певний час. Мені потрібно прилягти. - Ксенія вчепилась у руку Влада, відчувши, як запаморочилось в голові й до горла підступила нудота. Чоловік схопив її за талію та провів у свій кабінет.

- Приляж. - допоміг лягти на диван. - Зараз наллю тобі води. Ксеню, можливо варто викликати швидку? 

- Саме минеться, в мене це не вперше. - вона взяла склянку з водою та приклала до скроні. - А-а-а зараз вмру. - простогнала.

Влад дивився на цю тендітну дівчину і почувався ще більше безпорадним, аніж вона сама. Йому було нестерпно бачити її страждання через біль, який вона відчувала. Він сів біля бідолашної Ксені та поклав її голову собі на коліна. 

- Йди до мене. - Ксені було так погано, що сил сперечатись зовсім не залишилось. Влад поклав свою долоню їй на чоло та почав ніжно погладжувати, від чого Ксенія мирно заплющила очі, після цього чоловік почав натискати на потрібні точки на обличчі, масажуючи їх круговими рухами. Іншою рукою він масажував шию та потилицю. Ксені здалось, що вона провалюється крізь сон, попри біль, який здавалось не збирається відступати, їй однаково було приємно від цих доторків. Легеньке постукування по шийному відділенні хребта остаточно розслабило дівчину і вона незчулась, як заснула. 

Дихання Ксенії стало рівним і спокійним, Влад обережно поклав їй під голову диванну подушку, після чого підвівся та закрив жалюзі, створюючи в кімнаті затишну атмосферу. Він стягнув зі себе піджак і вкрив ним Ксеню. 

- Злато, дві години прошу мене не турбувати. - звернувся Влад до секретарки. 

- Гаразд. Але мені потрібен підпис Ксенії. - поспішила додати, знаючи, що та в його кабінеті. 

Влад поглянув на дівчину, що мирно спала, закутавшись у його піджак. 

- Це почекає. - він натиснув відбій і сів в своє робоче крісло. Його погляд був прикутий до Ксенії, в цю мить він міг спокійно роздивитись її без сторонніх поглядів. Красиве обличчя на якому красувались пухкі, невеличкі губи, акуратний тонкий носик, подекуди розсипані веснянки. Ідеальна форма брів доповнювали її миловидну зовнішність. Влад не одразу помітив рубець біля губи з правового боку, він був ледь помітним, втім якщо придивитись його можна було розгледіти. “Цікаво, звідки він у неї”? Чоловік не хотів припиняти роздивлятись її, та він розумів, що це неправильно, і що його заносить геть не туди. Відвернувшись від еталона бажання, Влад узявся до роботи.    

Він сидів за ноутбуком, коли почув невдоволений знайомий голос, відчинивши двері побачив Юру, той злий, як чорт намагався пояснити секретарці, що він рідний брат і має право зайти в кабінет коли захоче.

- Заходь, не репетуй. - Влад відійшов в бік, пропускаючи розлюченого брата.

- Влад, де Ксеня? Я не можу до неї додзвонитись, і навіщо я їй тільки подарував той мобільний?! - Юра не одразу помітив затулені жалюзі та Ксеню, що спала на дивані. - Не зрозумів, що тут у вас?

- В Ксенії розболілась голова, вона ледь знепритомніла, від швидкої відмовилась.

- Чорт. Ти ж знаєш всі ці штучки медичні, застосуй. - Юра схилився до дівчини та поправив волосся, яке спало на обличчя. - Бідолашна, в неї, мабуть, знову ця чортова мігрень. Скільки раз казав, давай, сходимо до лікаря, обстежить нехай тебе, але це ж Ксеня, вперта й незалежна.

- Давай, не тут, нехай ще поспить. - сказав Влад, не бажаючи розбудити дівчину. Проте, Ксеня заворушилась і розплющила свої зелені очі.

- Що сталось? - запитала, помітивши перед собою чоловіків. - Я що заснула?  - поглянула на піджак, яким була вкрита. - Зізнавайся, що ти начаклував, бо я себе почуваю значно краще. - звернулась до Влада, усміхаючись.

- Та я бачу, вже й рум’янець з’явився, а то була, мов з хреста знята. Знаю один секрет, який полегшує біль при головних болях і мігренях. Як бачиш, діє.

В кабінеті утворилась мовчанка, Юра першим порушив її, звернувшись до Ксенії.

- Ми можемо поговорити? - хлопець сподівався, що Ксеня його вислухає. - Будь ласка, - схилився так близько, що дівчині здалось, що вона чує його серцебиття.

- Поговоримо в моєму кабінеті. - Ксеня підвелась, та повернула Владу його піджак. - Дякую. - в її погляді було стільки вдячності, що чоловіку від цього стало тепло на серці.

Ксеня увійшла в свій кабінет, причинивши двері. Вона лютувала, ображалась, та поки що була не готова виплеснути на Юру весь свій гнів, зумовлений сильною образою.

- Юра, я не збираюсь виясняти будь-які відносини на роботі. Якщо хочеш щось пояснити, знайти собі якесь виправдання, то я готова вислухати тебе в будь-який інший час, але не сьогодні. - їй було легше, але не настільки, аби активно обговорювати минулі події. 

- Гаразд. Завтра в 20.00 в нашому кафе. - відповів, не бажаючи вступати з коханою в ще більшу перепалку. Він усвідомлював, що завдав їй болю, на жаль, це ще не останнє, що може її ранити.

***

Ксеня прийшла в кафе на домовлену годину, Юра вже чекав на неї за їхнім столиком. 

- Ти чарівна. - підвівся, як годиться джентльменові. - Вип'єш чого-небудь? 

Вона зупинила свій вибір на білому італійському вині, і червоній рибі з овочами.