Сон

Перше, що вона відчула, був холод, а потім темрява, лише одна темрява довкола. Світлана зробила наосліп кілька кроків, витягнувши руки перед собою. Під ногами щось хрумтіло. Дівчина нахилилася, намагаючись роздивитися, на що вона наступає, але нічого не змогла побачити. Тоді вона обережно торкнулася поверхні рукою і відчула холодний дрібний розсип. Скло? Камені? Лід. Світлана взяла жменю дрібних крижинок в руку і розсипала їх крізь пальці, вони падали додолу, переливаючись дзвоном. Від цього долоню обпекло і вона стала вологою. Схоже, лід розтанув від її дотику. Повіяв вітер і вона почула, що хтось кличе її. Тілом одразу ж пробігли мурахи і страх змією заліз під шкіру. Дівчина встала та обернулася на звук. Вдалині мерехтіло блакитне світло, там був Кай. Його обличчя в цьому неживому світлі здавалось страхітливим, схожим на монстра. Його тонкі пальці тягнулися до неї в благанні.

- Холодно, мені так холодно, зігрій мене, зігрій, прошу - шепотіли його губи. Дівчина підбігла до нього під звуки передзвону крижинок. Потягнувшись, обхопила його долоні своїми, і відчула які вони холодні. Юнак смикнувся до дівчини назустріч, сильніше притискаючись. Вона почала розтирати його долоні та зігрівати своїм подихом. З рота виходила пара, яка відразу покривалась памороззю і розсипалась срібними блискітками, зовсім не даючи тепла.

Кай став сильніше тремтіти й ще більше благати дівчину про тепло. На його віях та шкірі був іній. З серця дівчини по тілу розтікалася паніка. - Де ми? Чому так холодно? - самими губами запитала вона.

А Кай все тремтів і шепотів щось, але його слів Світлана вже не розуміла. Він притиснув її до себе і міцно обійняв. Холод  крижаною павутиною огорнув тіло дівчини, і вона перестала відчувати своє тіло. Світлана намагалася його відштовхнути, намагалася вимовити хоч би слово, але тіло вже не підкорялося їй. Вона так і стояла в його обіймах, відчуваючи, як тепло вислизає назавжди та настає одна темрява.