18. На павутинці

- Сідай, знімай футболку. – кивнув Андрій гостю на стілець, що стояв у кутку, а сам витяг з полиці величезну товсту книгу та поклав на стіл. Дістав фарби та пензлі.

Галина тим часом з подивом розглядала Двері, статую біля них і полицю з книгами. Найбільше уваги дівчина, звичайно, приділила статуї. Це було виключно детальне зображення чоловіка в повний зріст, вироблене з якогось білого каменю. Автор винятково точно спіймав людину в русі – статуя наче робила  крок, протягуючи вперед руку. На обличчі цього витвору мистецтва застиг вираз здивування та недовіри. Це був майже шедевр натуралізму, який, правда, трохи псував короткий матюк, вишкрябаний на лобі статуї чимось гострим.

- Яка чудова статуя. – сказала Галина зачаровано. – Це ти зробив?

- Здебільшого мій брат, пам’ятаєш, я тобі про нього казав. – не задумуючись, відповів Андрій. – Хоча я йому з цим трохи допоміг. В принципі, її давно вже треба було викинути, стільки місця займає. Але я залишив, як нагадування, до чого може привести самовпевненість та недооцінка сил супротивника.

- Як це?

Андрій тільки роздратовано відмахнувся. Він був зайнятий, наносячи на груди Сергія символ за символом гуашшю.

- Білий Вогонь не бавився малюнками. – сказав Сергій, спостерігаючи за діями господаря. – Він просто приклав до моєї шкіри руку і…

- Замовкни. – сказав Андрій сердито, перериваючи його. – Або я все кину, і йди шукай допомоги деінде. Не збивай мене. 

- А ти. – звернувся господар дому до Галини. – Поки я працюю, вдовольни мою цікавість і розкажи в деталях, що саме з вами сталося.

Дівчина, яка трохи заспокоїлася, цього разу змогла більш-менш пристойно розповісти про голого чоловіка, який вбився в її ванній, про їх з Сергієм мандрівку в інший світ, про полон, чаклунку і навіть про те, як вона заманила Лоан в пастку.

Сергій, на грудях якого тепер блищало свіжонамальоване коло з десятка різноманітних складних закорючок, хмикнув, почувши, як Галина організувала собі «побачення», а Андрій так просто розсміявся.

- І що з нею сталось далі? – поцікавився він, коли Галина розповіла про аварію.

- Не знаю. – майже чесно відповіла дівчина. – Для мене було головне, що вона щезла з мого життя, а ошийник перестав стискати мені горлянку.

- Необачно. – похитав головою господар будинку. – Вона, скоріш за все, вижила і навіть не сильно постраждала. Магія залишилась при ній, якщо її не відвезли кудись подалі від міста, тож вона легко могла б щось утнути. Але зараз це вже неважливо. Оскільки Сергій повернувся на Землю, то вона скоріш за все теж повернулася до себе. Як і її зброя.

Андрій відійшов трохи від Сергія, критично подивився на малюнок на його тілі, кивнув якимось своїм думкам, і на мить його обличчя скам’яніло.  Галина зойкнула. Руни на тілі Сергія заворушилися, за крутилися колом, а потім вибудувалися в якийсь знак, що нагадав їй велику літеру R.

- Що ж, старий шкарбун тебе справді прокляв. – нахилив голову Андрій. – Але не розрахував… та нічого він не розрахував, куди йому щось розраховувати. Ні те, що ти житимеш в іншому світі під іншими зорями, не врахував, ні найкращий час для накладання прокляття не обрав… Дилетант. Самоучка та невіглас, скільки б йому не було вже років.

- То ти… допоможеш? – в голосі Сергія дзвеніла напруга.

- Ну і без моєї допомоги ти б не помер, якщо чесно. Так, похворів би трохи. – знизав плечима Андрій. – Але, звичайно, допоможу. Тепер це взагалі нескладно.

Він взяв пензля і обвів навколо літери R, яка утворилася після попереднього  малювання,  досить рівний ромб, а потім просто простягнув руку. Сергій різко видохнув, і разом з цим з його грудей вирвалася срібляста хмаринка, що, на мить зависнувши у повітрі, розтанула маленькими іскорками. 

- Ось і все. – знизав плечима Андрій. – А тепер піднімемось нагору, і ти мені в деталях розкажеш, що саме бачив у полоні у Білого Вогню. Можеш вважати це своєю платою за сеанс.

Але Сергій тільки і встиг, що одягнути футболку, оскільки відразу після цього Двері засвітилися, і в підвал увірвався холодний, майже морозний вітер. А за мить по цьому спиною вперед у Двері ввалився Мстив, тягнучи за собою непритомну жінку.

- Та ви знущаєтеся... – тільки і сказав зі стогоном Андрій, схоплюючись на ноги. Сергій та Галина ж просто завмерли, не вірячи своїм очам.

- Привіт. Андрій, мені дуже, дуже сильно потрібна твоя допомога. Негайно. – розтягуючи губи у мертвій посмішці, проговорив Мстив і раптом опустився на коліна і вхопився за голову. – Я майже порушив пару наказів, і, здається, зараз мене самого будуть наказувати…

***

 - Доброго ранку. Збирайся.

- Що? Куди? Що трапилось?

- Є дві новини, як завжди одна неприємна, а інша ще неприємніша. І я навіть не буду питати, яку розповідати першу, а просто розкажу тобі все, поки ми йдемо до машини.

- Лайно.

- Саме так. По-перше, нашу Галину тільки-но бачили з тим пропалим хлопцем, як його… Сергієм. На камерах, коли вони входили до будинку на Парковій вулиці. Про номер дома я думаю здогадаєшся.

- Дівка нам збрехала?