Наслідки темряви.

“Їм так страшно стало, що створили вони бога собі, бо не знали та не бачили. Те, що не підвладне було логіці та розуму, сміливо віддавали у творіння Всемогутнього.

Тільки прогрес ніколи не стоїть на місці, ніколи. Кожного дня щось невідоме та страшне було явним та зрозумілим, логічним, воно знаходило собі місце серед інших наукових досягнень.

Таким чином через століття не залишилось нічого, щоб можна було приписати до творіння Всемогутнього. Він став пустим та непотрібним.

Люди самі керують своїм життям. Люди самі вирішують, що має право на існування, а що краще віднести до міфів та легенд. Люди – єдині, хто мають право називатися Всемогутніми.”

“Раціональна еволюція”, Ерольд Сіверський

06.07.2124

07:04

На посадочну платформу прилетів пасажирський човен. Плазма починала тихнути, двигуни замовкали. Після остаточної зупинки, відкрився шлюз, спустився трап, по котрому на Червону планету зійшли нові колоністи.

Андрій та Ян стояли в стороні, біля контейнерів з шахтарською технікою. Вони стояли в тіні та спостерігали за місцевістю. Мисливець за головами придбав юнаку білет на рейс до Гавані, але придбав він його не зовсім законним чином, підробивши ім’я Яна на іншого пасажира. Їм тепер треба було відстежити та перехопити цю людину.

За допомогою даних на білеті, Андрій приєднався до інформаційного девайсу пасажира та вичікував на нього.

- Іди, Яне, - сказав мисливець за головами, коли всі покинули човен, і обслуговуючий персонал був готовий приймати наступних. – Не хвилюйся, я позбавлюся тієї людини…

- Тільки не вбивай, добре?

- Це не від мене залежить, - виповзла скажена усмішка, рожеві очі засвітилися під капюшоном. – Ти все запам’ятав?

- Угу, передати девайс у Коло Гавані і не розголошувати джерело інформації, так?

- Молодець. Ну, не зовсім не розголошувати, а сказати, що ти її отримав від Естер Скарпсверд. Про мене нічого не говори.

- А якщо вони спитають, де мама взяла інформацію?

- Нічого не відповідай. Давай, сідай на човен. Я почекаю на нашого товариша.

- Дякую, - Ян протягнув йому біометалеву долоню. – Я не…

- Не очікував від мене такого? – Мисливець провів ритуал потискання. – Я сам не очікував, юначе. Від твоїх дій тепер залежатиме свобода людей. Не напартач, будь ласка. І не тікай з човна. Тут вже не контрабандисти, за тобою ніхто гнатися не буде, і ти тоді знову лишишся самотнім, застрянеш на Марсі.

- Постараюсь, Андрію. Ще раз дякую. – Ян закинув за спину рюкзак, пішов до трапу. В нього перевірили білет, просканували штрих-код на шиї. Ніяких проблем не було. Його пропустили далі.

Юнак відшукав свою каюту, всівся біля ілюмінатору та спостерігав за тим, як заправляють термоплазмене ядро човну, проводять технічне обслуговування двигунів та направляючих кілець.

Мисливець тим часом вистежив потрібну особу. Низенький чоловік з темно-червоною фільтруючою маскою у чорному синтетичному пальто виходив з ліфту на посадочну платформу. Андрій перехопив його, запропонувавши невеличку угоду з величезним гонораром. Звісно, людська жадоба не знає меж, тому чолов’яга вирішив ризикнути і спустився з мисливцем під посадочні платформи космопорту. Він зробив помилку; людська кмітливість межу знає. Андрій розбив тому обличчя та “змусив відпочити” на купі арматури, поки пасажирський човен не полетить з Червоної планети.

Через півгодини це трапилось. Хлопець відправився у космос, а Андрій лишився на Марсі. Щоб його було важче відстежити ліквідаторам Лєстата, він збирався полетіти на вантажівці у іншу колонію, відшукати контрабандистів та полетіти на Венеру, засісти поки що на одній з астроколоній.

Він вийшов з ліфту, пересік площу перед космопортом, повернувся у провулок, де стояв кар. Андрій закинув у вантажний відсік пристрій для стеження та сів у кабіну, на місце пілота. Злетів, шлях тримаючи подалі від страшного месника, котрий ніколи ще не пробачав образ, від фанатичного вбивці, очі котрого заплямовані кров’ю жертв, руки котрого по лікоть занурені в озера барв червоних. Він нічим не кращий за Першого радника, якого зробив своїм першим ворогом. Месник, що бажає змінити один режим тиранії на інший.

- І чим він краще?! – посміхнувся мисливець. – Жадібний, принципіальний, злий! Чи може я його просто зрозуміти не можу?! – Вантажівка промчалася між Центральних колоніальних веж, полетіла до Східних. – Зачекай, ще й як можу зрозуміти! Я впевнений, що то все брехня – він не стане себе заражати вірусом, він буде керувати людством, як і планував раніше! Чи може ні?! Ні-ні-ні! Він… Що ж. Я не можу його зрозуміти. Що він таке запланував?! Віддати цілу цивілізацію у руки штучного інтелекту! Як низько!

Андрій змовк. Не бажаючи знову довести себе до зриву, мисливець відринув від думок про Лєстата та замислився над своїм майбутнім. Він вже зробив залог, котрий забезпечить йому безпеку. Валькірії та Протектори не повинні залишити цю справу. Вони візьмуться за комплекс і всіх, хто в ньому є, не залишать камінця на камінці. І після цього Андрій зможе спокійно видихнути та перейти до старих занять.