Останні подихи: III.

05.07.2124

15:05

Поміж веж колоніальних пролетіло два сірих поліцейських бронетранспортера. Летіли без ввімкнених сигнальних сирен та ліхтарів. Летіли, не звертаючи уваги на рух інших карів.

Попереду, серед членів штурмової групи, сиділо командування: двоє агентів ВБЦТ та лейтенант поліції.

- Чому капітан виділив так мало людей? – спитав оперативний агент 346: 27-32 у лейтенанта. – Я ж йому повідомив, що було б доцільно виділити мінімум чотири укомплектованих бронетранспортера.

- Я б на вашому місці радів, що він взагалі виділив вам людей, - відповів командир у комлінк фільтруючої маски. – Колоніальні магнати впливають на правоохоронні органи, служби та агентства так, щоб ті боролися виключно з бандитськими синдикатами. Важкувато стало. Ще й Валькірії та Протектори останнього часу припинили братися за наші контракти. Ще б зрозуміти, чому одна із них допомагає вашому терористу. Не знаєте?

- Нам це поки що не відомо. Зачекайте, так нам радіти, що виділили хоча б цих людей? А капітану було начхати, що ми переслідуємо вкрай небезпечного громадянина Світлого майбутнього, котрий раніше був агентом ВБЦТ? До того ж вони вбили мого напарника та ваших людей, котрі були з ним.

- Тільки через те, що загинули наші люди, він і виділив мій штурмовий підрозділ вам у поміч. Ви ж самі розумієте, що Підрозділ внутрішніх розслідувань не користується повагою серед поліцейських, до того ж ще й на Марсі. Ваші міжусобиці нас не повинні хвилювати. Але все ж таки вам дали людей на допомогу у розслідуванні, дали технійців. Маю помітити, що ті технійці, котрих ми втратили під час переслідування вашого терориста – перші за півріччя. Це, взагалі-то, були перші наші втрати за півріччя.

- Нам це без різниці, лейтенанте, - відповів оперативний агент. – В будь-якому випадку поліцейські повинні надавати допомогу у наших розслідуваннях…

- На відміну від інших підрозділів ВБЦТ, - перебиваючи , пояснював командир, - ваш приносить тільки шкоду правозахисникам. От якби вами були зацікавленні серед уряду, якби у вас були там якісь зв’язки, тоді б ми виконували всі ваші вимоги та накази. Поки що я такого не спостерігаю за вашими плечима, пане агенте. Тому і пишайтесь, що вас взагалі пустили у колонію.

- Пишаюсь, пане лейтенанте, - сказав 346-й та одягнув броньовану фільтруючу маску.

- Я б більше хвилювався на вашому місці, - почув агент слова поліцейського через комлінк, - що сигнал вашого терориста не змінює свою дислокацію вже майже півгодини. Це виглядає підозрілим.

- Вам чи не все рівно? – буркнув агент. – “Їх всього двоє!”. Ваші слова? Це ви сказали, коли ми прийшли за підкріпленням. Ви посміялися, що троє оперативних агентів ВБЦТ з Підрозділу внутрішніх розслідувань не в змозі справитись з терористом та жінкою.

- Так, я з цього посміявся. І зараз можу посміятися. Але те, що сигнал постійно знаходиться на одному й тому самому місці занадто підозріло. Вони можуть чекати на нас. Невже вони на щось розраховують?

- Якщо це і засідка, то я казав, що нам потрібно мінімум чотири укомплектованих бронетранспортери. Тепер вже нічого підозрювати. У вас був час, щоб заздалегідь спланувати та подумати. Ви ж не стали слухати агентів ВБЦТ.

- Начхати, - махнув рукою командир. – Мої люди все рівно готові перебороти будь-який тиск. До того ж з нами шість штурмових технійців і бойовий бот. Їм нічого буде протипоставити нам.

- А звідкіля вам знати, пане лейтенанте, що наш терорист не відшукав контрабандного продавця зброєю та не придбав собі тих самих роботів та ботів? – поцікавився інший агент ВБЦТ.

- Маю сумніви з цього приводу. Вся контрабанда на Марс поступає через МКТК, а ми з ними маємо тісні відносини. Як не крути, але марсіанська поліція набагато краще працює за земну. Хоча, там все ж таки умови набагато гірші.

- Умови всюди однакові, - закінчив розмову 346-й.

Бронетранспортери покинули атмосферний купол, котрий також брав на себе роль кордону колонії. Пілоти знизили транспортні засоби нижче, ближче до красних пагорбів. Останні колоніальні вежі були в десятках кілометрів позаду.

Знаєте, - звернувся лейтенант до 346-го, - вам би не завадило мати у підрозділі хоча б декілька штурмових загонів ВБЦТ. Тих, у чорних екзоскелетах. Колись я бачив, як ці хлопці зачищали квартирний блок у Помаранчевому місті-титані. Справжні хижаки: оперативно, спритно, без метушні та майже без втрат. А оці їхні позивні! “Перший”, “Другий”…

- І що було б з того, якщо такий загін у нас був? – спитав агент.

- Ну, вам би не довелося звертатися до поліцейських “дилетантів”.

- Якщо з такого ракурсу дивитись, тоді ви праві.

- Точний час прибуття до цілі, - почувся голос пілота бронетранспортера по комлінку, - десята мить.

- Ось і попрацювати час, - прокоментував лейтенант. – Приготувались.

Бійці-поліцейські зарядили пневматичні гвинтівки, мислено приготували себе до бою. Оператор бойового бота ввімкнув машину смерті, перевірив готовність всіх систем та напівавтоматичних спарених рушниць. Всі натягнули броньовані маски, ввімкнули режим “тактичний”, щоб під час завдання розрізняти серед червоного пилу, диму баталії своїх товаришів.