Слід печалі.

18.06.2124

12:06

Пройшов день, як Ян, Томас, Естер та Андрій покинули Землю непоміченими. Сіре місто-титан. Нетрі, котрі завжди живуть законами відмінними від центра мегаполіса. Нетрі, де руки захисників закону опускаються мимоволі. Серед сотень будівель підсектору, котрі нічим не виділяються, процвітає домівка контрабанди.

Інформаційний шар виповз над столом. Темрява закупореного кабінету зруйнувалася світлом, що вбивалося у майже тверезі очі. Марк побачив у ньому обличчя одного із громил, котрі стоять перед входом у порт. Старий контрабандист насупився:

- Знову трапилось щось таке, з чим ви впоратись не можете? Що таке?

- Пане, - знервовано говорив він, - тут два козла прилетіли на чорній машині з яскраво-зеленими лініями, а разом із ними декілька поліцейських карів. Вони перевіряють будівлі у кварталі.

- Падло… - Марк перехопив від нього знервованість. – Скоро вони і до нас дійдуть. Не чіпайте їх. Нехай двері будуть розблоковані. Я їх зустріну. - Контрабандист натиснув на білу голограмну кнопку, на столі зросла жовта сфера. – Грімо!

- Так, босе, - визирнув жіночий віртуальний голос.

- Ми ж виплатили данину копам у цьому кварталі?! Грімо?! Це так?!

- Так, босе, це так. Були перераховані кредити на рахунок…

- Грімо, ти б не могла у такому випадку повідомити мені, чому лягаві припхалися у наш квартал? Чому вони притягнули із собою ВБЦТ?! От падло… - Марк зрозумів. – Естер Скарпсверд. Я знав, що не слід було їм повертати борг. Заборони поки що будь-які вильоти. Нехай усюди ввімкнуть глушильні та деформуючі пристрої. Вижени усіх із клубу. Технійців направ у майстерні, нехай перейдуть у режим сну. Все запам’ятала?

- Так, босе.

- Нащо я у тебе це спитав?

- Ви ще не встигли звикнути, що звільнили колишню секретарку.

- Не встиг. – Марк вимкнув сферу, підвівся зі шкіряного крісла. Зброю він вирішив не брати з собою. Його врятують численні механічні пастки у стінах порту, якщо розпочнеться облава.

Опускаючись на ліфті до першого поверху, старий контрабандист прокручував сотні сценаріїв у голові, і лише деякі із них могли  закінчитися без стрілянини та зруйнування справи майже більшої половини його життя. “SECRETA DOMUM. RESPONDIT DOMUM”. Напис, котрий він намалював при відкритті порту. Колись він вивчав латинь, мертву мову. Погано вивчав, але тих знань йому вистачило, щоб написати “Домівка секретів. Домівка відповідей”. Писав нетверезим, тому не пам’ятав, що йому проникло у голову. Але кожний відвідувач його порту знаходив у цих словах свій сенс, своє розуміння. А ще… Марка всі вважали дуже розумною людиною. Йому за весь цей час ще не зустрічалася персона, котра б знала латинь.

Ліфт різко зупинився. Так він зупинявся тільки на першому та останньому рівні. Через невеличкий коридор, перешийок. Старий зупинився напроти вхідних дверей. Він спостерігав через голограмний девайс за поліцейськими, котрі були вже близькі до центру контрабанди. Він бачив двох страшенно небезпечних вбивць. Так, саме “вбивць”. Його образ звичайного агента ВБЦТ не дуже сильно відрізнявся від серійних маніяків, котрі блукають нетрями. Навіть гірше! Ці покидьки ніколи не зупиняться, якщо їм щось потрібно. І не завжди ця потреба залежить від безпеки Світлого майбутнього. Деякі з них користуються своїми повноваженнями, щоб калічити, вбивати, ґвалтувати звичайнісіньких громадян з нетрів.

Йому вдалося відшукати хоч якусь втіху: якщо лягаві разом з агентами обшукували будівлі, а не пішли прямісінько до нього, отже їх договір все ще в силі. Контрабандисту залишається лише замилити очі приїжджим.

Причину їх пошуків він вже знав, але все ж таки то могло бути і не через Естер Скарпсверд. Вони просто могли шукати джерело контрабанди у Сірому місті-титані. Або ж це була комісійна перевірка, котрі відбувалися раз у півріччя. Радники Світлого майбутнього робили так, бо у мегаполісі не було відповідного підрозділу ВБЦТ.

- Падло. – Марк плюнув на підлогу, бо побачив, як один із агентів та четверо поліцейських йдуть у напрямку його порту.

Вони підходили все ближче. Чоловік у чорному костюмі став напроти пульта керування дверима, натиснув на кнопку виклику. Сигнал полетів у кабінет Марка, а Гріма переадресувала його на панель поруч з контрабандистом. Старий навмисно не відповідав приблизно десяти секунд, а потім, ввімкнувши всю свою театральність, натиснув на білу кнопку та зробив вигляд, що біг до дверей:

- Марк Альбіній слухає.

- Відділ по боротьбі з цифровим тероризмом, оперативний агент 768: 14-93. Відчиніть двері, проводиться розслідування. – Контрабандист сіпнувся. Він від самого початку знав, що то не якась там перевірка.

- Секундочку. – Він відчинив двері, потік неприємного, бридкого вітру заливався йому у обличчя. Агент подав знак, двоє поліцейських заламали Марка. – Що відбувається?! – завив контрабандист. – Ви не маєте права!

- Зачекай трішки. – Оперативник ВБЦТ притиснув портативний сканер до шиї старого. Яскраво-зелені промінчики врізалися у штрих-код. Декілька секунд той вдивлявся у невеличкий екран. – Дійсно… Марк Альбіній. Громадянине, ви звинувачені у співпраці з терористами, котрі руйнують безпеку та порядок Світлого майбутнього. Всі ваші наступні дії будуть регламентуватися вашими особливими правами.