Глухих пісні.

12.06.2124

12:09

Естер вже встигла звикнути до стерильного запаху, до яскравості камер, до їх ультрабілих стін, до дзеркальної підлоги та стелі, до геометричних в усьому меблів, до непроникливої тиші, яка здригається від тихих речень.

Стіл, два стільця. Дві особи, що дивляться одна на одну. Вони наодинці, не працює жодний з сенсорів, мікрофонів, датчиків, сканерів.

- Ти хоч для себе зрозуміла, навіщо ми розгромили той аванпост? – спитав Ганс, перший помічник капітана.

- Вночі до мене повернулися останні спогади про цю операцію. Я згадувала кожний момент у вісні. Про те, як ми чистили кластери, знищували всю інформацію про Гільдію найманців. Також я згадала, що аванпост відстежував рухи всіх космічних кораблів у Сонячній системі.

- Можеш мені не вірити, Естер, але я до останнього не міг пригадати, що я робив на тому супутнику Марса. Мені постійно бачились кров та трупи, чулись крики обслуговуючого персоналу. У мене постійно вертілось в думках лише те, скільки грошей я отримав за цю операцію… і схоже, ті кредити останні, які я отримав в своєму житті.

- Давай повернемось до теми розмови, Гансе, - промовила Валькірія. – Що ти знаєш про нашого роботодавця?

- Зачекай, Естер. Я розумію, ти намагаєшся відшукати зрадника серед нас двох, так? З тією персоною зустрічались лише ми троє, і тому ти вважаєш, що хтось (капітан або я) є зрадником. Але ти не замислювалась, що той чоловік уклав контракт з Колом Гавані? Не мислила про це? Може, хтось із наших командирів є зрадником. А якщо так, тоді будь-хто з команди міг отримати таємний наказ від грандмайстрів викрасти чорну скриньку та віддати її роботодавцю або у Гавань. По оку бачу, що ти не обдумувала цей варіант. Особисто я підозрюю усіх, як і ти тепер. Але в більшості цій немилості впала Ігрід, яка була відряджена Колом до Марсу на два дні, пам’ятаєш такі події? У неї було більше шансів викрасти чорну скриньку… І ніхто б не дізнався, бо аванпост ми покинули поодинці у рятувальних капсулах. Дідько, Естер, ти ж працювала у поліції, а до таких виводів самостійно не дійшла.

- Ти мав можливість дійти до таких виводів, Гансе, сидячи у камері. Мене ж постійно намагаються прикінчити, бо наш товариш боїться, що я можу вивести ВБЦТ на нього. І як ти міг подумати так про Ігрід? Ви ж дуже близькі з нею.

- Те, що ми спали разом не повинно давати мені привід для розмірковувань, що вона не суне мені ножа у спину вночі. А щодо роботодавця… він вважає, що ти знаєш більше за всіх… І ВБЦТ так вважає… Інакше, нащо було тебе звільняти? Роботодавець думає, що хтось з нас – а саме зрадник – повідав тобі їхню малу таємницю, він думає, що саме тому тебе звільнило ВБЦТ… У такому випадку ти – загроза для нього і його планів, які зв’язані з чорною скринькою. Але… все навпаки.

- Так. І я не знаю, що мені робити. У Гавані всі вважають, що ми виконуємо завдання під прикриттям, тому не виходимо на зв'язок.

- Марія? Ти зв’язалася з нею. Стара завжди тобі допомагає. У нашої команди в Червоному місті-титані є гарний товариш…

- Ти про Марка? Капітан мені вже порадив вийти на нього.

- Вірно. Сама ти нічого не зможеш зробити, а Марк тобі допоможе, бо досі у боргу перед “Блакитним списом”. А ти не питала у ВБЦТ, що знаходиться у чорній скриньці, і чому вони саме тебе обрали для допомоги?

- Ще не встигла запитати, Гансе. Ці декілька днів вони тільки те й робили, що тримали мене у тумані незнання, водили навколо мене дронів спостереження, захищали від найманців. Але інформацією не забезпечували… Вони ніби знущалися наді мною. Але це все позаду – я змогла щось наладити, самостійно.

- Отже… - Ганс помовчав декілька секунд, - я так розумію, наше спілкування дійшло до фінального етапу. Ти змогла відшукати щось? Зрозуміла, хто з нас зрадник?

- Ні, не зрозуміла. Але свої підозри я не зняла ні з тебе, ні з капітана. Замість відповідей та пошуку прямої лінії я заплуталась ще більше у стежках. Я не включала той фактор, що контракт був укладений у Гавані, і тепер можливо таке, що хтось з усієї команди зрадник.

- Добре, що ти не зрадник, Естер. Принаймні для себе. Розплутуй цей вузлик, шукай відповіді і звільни нас, якщо не забудеш. – На блідому обличчі Ганса виповзла посмішка. Він полюбляв покепкувати з усіх членів команди без виключень.

- Не смішно, Гансе. Я усім серцем бажаю звільнити вас. Мене знову переслідують жахи з минулого.

- Це через те, що нас немає поруч, так? Тоді відшукай собі когось, зв’яжись з ним. З Марком не треба – він застарий для тебе.

- Ти про секс?

- Ні, Естер, я про зірки у космічному просторі. Звісно ж я про любовні ігри. Тобі потрібен хоч якийсь відпочинок.

- Можливо, ти правий, Гансе. – Валькірія потерла великим пальцем біля скроні. – Я відпочину… але не так, як ти мені радиш.

- Я завжди знаходив відпочинок у цьому напрямку. Як знаєш, Естер. Всі ми індивідуальні і відпочиваємо по-різному…

На столі сфокусувався голоекран, Естер побачила молоде обличчя свого щойно придбаного напарника.