Сліпих похід.

12.06.2124

02:19

Темрява. В кімнаті смердить сирістю. Там, де повинна стояти стіна, знаходиться щось гігантське, небезпечне. В однакові інтервали нескінченно плинного часу блимає червоне око монстра. Воно жадібно роздягає, ковтає…

Естер зірвалась з ліжка. Тіло було вкрите холодним потом. Вона підбігла до звіра та намагалась його вдарити, але вчасно зрозуміла, що їй снився страшний сон, а це – бойовий бот, який стоїть на її сторожі.

Валькірія вийшла зі спальні. На кухні десь лежала упаковка сигарет з іскрами. Недовго шукаючи, вона підійшла до вікна, відчинила його, уперлась руками у підвіконня і прийнялась роздивлятись нічні нетрі (з умовами того, що день тут ніколи не наступає).

Блакитно-сиве волосся по волі вітру впало на прозорі руки, які гладили Естер. Голограми в цьому районі підсектору майже не кричали, але їх сяйво все рівно засліплювало. Внизу повзали люди-таргани, люди-мурахи. Ні перші, ні другі не в змозі існувати поодинці. Такий порядок, такий синдикат. Картель та громадяни міста-титана, яким не раді нагорі. А нагорі живуть оси та метелики. Законники та “вище” суспільство.

Частенько Валькірія ставила перед собою запитання: чому так все обійшлось з людством, де воно зірвалось з драбини процвітання? Відповідь для себе вона відшукала на аванпості. Вона знала, чому ВБЦТ так бажає заволодіти чорною скринькою, чому той Лєстат заволодів нею. Там і та сторона, й інша ховали свої таємниці (конкретики вона не знала). Думки, якими не забажали ділитися з кимось. І чхали вони разом на все людство та ті клятви, які давали Землі.

Якби від тієї операції не було ніякої користі, тоді б воїни Гавані не нападали на аванпост, не знищували те, що проскановує Сонячну систему: всі рухи кораблів, будь-яку активність, яка швидко вмирала від Космічного флоту Світлого майбутнього. Валькірії та Протектори допомогли багатьом біженцям втекти з Землі на Гавань, відшукати собі тихий та мирний притулок. Але з іншої сторони, багато контрабандистів і піратів змогли цим скористатися.

Аванпост, скоріш за все, вже відбудували, і він продовжує сканувати систему у пошуках незаконних мігрантів та піратів. Тепер їм знову доведеться будувати спеціальні глушильні пристрої. Але це якщо аванпост відбудували.

Жінка намагається зрозуміти лише одне – невже ВБЦТ настільки безсиле, що не може відшукати того Лєстата? Чому вони шукають допомогу у Валькірії? Невже той мерзотник якийсь привид, що його не можуть зловити та покарати? Забрати собі ту кляту чорну скриньку?

Естер викинула недопалок вниз, запалила ще одну сигарету.

І як вони, браві воїни “Блакитного спису”, так сліпо кинулись на допомогу тому шахраю? Осліплені допомогою мирним мешканцям Землі, які втратили все, вони не помітили однієї маленької деталі… свого підпису на контракті смерті. Цю авантюру спланували вона, капітан та помічник капітана, бо жадали допомогти людям. І все ж таки, хтось з них двох зрадник. Особисто вона нічого не знала про чорну скриньку. Або капітан, або його помічник таємно домовилися з Лєстатом за спиною у решти команди. Тепер всі через зрадника сидять у білих камерах ВБЦТ. Яка іронія.

Валькірія ледве усміхнулась. Викинула недопалок, побачила сонними очима розвідувальний дрон, що літав поруч, зачинила вікно. Вона повернулась до спальні, зняла вологу неосорочку, кинула її подалі від ліжка. Було холодно, але їй все рівно. Вона впала на твердючий матрац, біль у правому боці починав про себе нагадувати – дія знеболюючого послабляла свою хватку. Естер лягла на лівий бік. Останнє, що вона побачила перед сном – червоне око бота, яке у рівномірні проміжки часу (через кожні п’ять секунд) блимало, утворюючи у кімнаті невеличке джерело світла.

02:26

Коли Валькірія зачинила двері в спальню, зі своєї кімнати вийшов Ян. Він був вимушений прокинутися від шуму, який підняла Естер. Юнак пройшов на кухню, відчувався запах тютюну. На металевому підвіконні приліг попіл. Ян хвилювався за жінку, яка врятувала його, приютила, допомогла, навчає. Він відчував, що їй боляче за товаришів, що без них вона не зможе жити, а почне існувати. І єдиний, хто залишився для неї якорем у цьому світі – Ян Лутрин.

Хлопець сходив до вбиральні, потім повернувся у кімнату, улігся максимально комфортно, зачинив очі та продовжив сновидіння.

07:10

Умовний ранок розпочався зі сніданку. Їли мовчки, не розмовляли. Молекулярно-спресовані кубики закінчувалися, і Ян пообіцяв, що сьогодні на ринку купить ще. І ось мовчання обірвалося Валькірією:

- Знаєш, Яне, я довго думала щодо твоєї руки. – Естер встала, поклала пусту тарілку та виделку у раковину. – Сьогодні я буду над шосе – по роботі – зазирну у лікарню, розпитаю все та дізнаюся, що можна зробити з твоїми пальцями.

- Для мене це гарна новина, Естер. Але, здається, ти сьогодні знову прийдеш пізно, з синяками. Можливо, тобі варто взяти мене з собою, а?

- Не треба, Яне. – Естер пішла у спальню, прийнялась одягати силові обладунки і звідтіля розмовляла з хлопцем, який саме в цей час мив посуд. – Я сьогодні буду у штаб-квартирі ВБЦТ, потім у лікарню і швидко до дому. Ти і помітити не встигнеш, що мене не було. Сам поки потренуйся, почитай. Готуйся бути розумним та вмілим.