Оновлення реальності: III.

“Думки. Лише думкам ми віддаємо свої таємниці. Несказані слова, нібито забуті події, сором. То ж дайте мені слово мовить, панство шановне. Епоха імперій відійшла на задній план, часи монархів, диктаторів, демократів теж уносить вітрами змін.

Думки, які поєднують нас, не мають жодних таємниць, ми скажемо всі слова, згадаємо події, піднімемо з пісків забутих сором. Розповімо планеті, як і за що ми будемо боротися, страждати, перемагати, тягти за собою поразку.

Ми клянемось позабути ті відмінності, які розділяли нас. Ми клянемось захищати один одного. Ми клянемось берегти наш союз, Світлі нації. Нехай існує як союз, але квітне як одна держава. То ж, ми клянемось захищати Землю, чого б нам це не коштувало. Ми збережемо, відбудуємо. Ми захистимо, відвоюємо. Ми стоятимемо разом, ми піднімемо слабких та дамо їм силу, котрої вистачить, щоб будувати майбутнє.”

Перший радник Світлих націй Марі-Клєр Лєруа, її виступ перед щойно об’єднаними десятьма європейськими державами.

11.06.2124

19:08

“Йому точно нічого не загрожуватиме”, - розмірковувала Естер, ступаючи по сірим плитам підсектору. – “Я залишила Яна одного, але разом з ним бот. Йому точно нічого не загрожуватиме, поки я ходжу, шукаю, слухаю.”.

Пригадувалось Валькірії, як вона робила доповідь вчора ввечері агентові ВБЦТ, неприємна процедура, нудотний діалог. Схоже, від цього їй не позбутися, поки вона не відшукає чорну скриньку. Вона знала, що її друзів не стануть страчувати, це і ідіоту було б очевидним. Лише залякуваннями і залишиться, поки Естер танцює перед ними уявний танок.

Стоп! Прогудів страшенний сигнал. Валькірія ледве не потрапила під кінцівки краба-екскаватора, який марширував центральною вулицею. Естер повертіла головою, механічні мухи весь час кружляли поруч з нею. Вона відчувала, як їх оператор або сміється, або невдоволено крутить головою, дивлячись на те, як жінка неуважно ходить по вулицям нетрів. Якби не ті думки, що весь час переслідують її, то вона могла б сконцентруватися на навколишньому середовищі.

Як тільки землерийна машина пройшла та звільнила прохід, Естер перескочила дорогу, зупинилась перед неоновою вивіскою ринку. На мить викинула всі думки з голови, повернулась у реальність. Тут, серед сотень рядів, тисячі прилавків вона повинна думати лише про свою безпеку. Хоч і навряд чи знайдеться серед громил, що лазять тут, бовдур, який побачивши штурмову гвинтівку за спиною, стане нападати на Валькірію. Але за нею все ще полюють, і вона це знає стовідсотково.

Зробивши перший крок, вона впала у океан сяйв та голограм. Купа неприємних викриків, сміття під ногами. Безпритульні діти бігають поруч, шукають щоб їм вкрасти. Брехливі обіцянки та розмови продавців. Кустарний робот з чотирма ногами розштовхував людей, щоб дати прохід для свого хазяїна-головоріза з картелю, який заправляє у цих нетрях.

І дивлячись на все це, Валькірія пригадувала слова клятви поліцейського:

“Ми клянемось позабути ті відмінності, які розділяли нас. Ми клянемось захищати один одного. Ми клянемось берегти нашу державу, Світле майбутнє. Нехай існує як союз, але квітне як одне. То ж, ми клянемось захищати Землю, чого б нам це не коштувало. Ми збережемо, відбудуємо. Ми захистимо, відвоюємо. Ми стоятимемо разом, ми піднімемо слабких та дамо їм силу, котрої вистачить, щоб будувати майбутнє.”

Слова, що послужили фундаментом для Світлих націй, а потім для Світлого майбутнього. Але за дзеркалом, яке заманює у чудний світ, прихований оцей бруд. Що пішло не так? Валькірія, читаючи історію правління Першого радника Марі-Клєр Лєруа, не могла зрозуміти, що привело до такого… Адже та жінка проводила грандіозні реформи у всіх сферах, які спочатку здійняли людство на вершини. Але з часом все понівечилось. Потрібна нова іскра, а її зможе подарувати революція, справжня громадянська війна. Без цього ніяк інакше не можливо розбурхати людей, пробудити їх. Питання лише одне: хто це зможе зробити? Хто переверне Світле майбутнє з голови на ноги. Нащо Естер думає про таке? Вона вряд чи зможе дожити до тих часів.

Якийсь необережний або занадто нахабний чоловік штовхнув плечем Валькірію, вона не стала звертати на нього уваги. Просто прямувала далі, шукала необхідний для неї магазин. Порваний сірий плащ інколи обіймав каркаси, стіни ринку. На біло-сині силові обладунки потрапляли попіл, конденсат з квартирного блоку над головою.

Естер повернула направо, ввійшла у перевулок. Через хвилину вона вийшла з іншої сторони, влилась у торгівельні ряди. Нарешті вона змогла відшукати саме той магазин, товарами та послугами котрого їй необхідно було скористатися. Жінка підійшла до товстих металевих дверей, вони автоматично відчинились. Короткий, гучний дзвін пролунав. Тут продавали антикваріат, реліквії минулого, книжки, диски, вогнепальну та холодну зброю. Та крім цього продавець давав у тимчасове користування приватний галактичний комутатор.

- Доброго вечора. – У прилавка стояв прищавий хлопець. Його права рука до самого плеча була кібернетична, вкрита розписами, дивними ієрогліфами. Немите русе волосся спускалося майже до самих грудей. В зубах він тримав люльку, з котрої підіймався підозріло-рожевий димок. – Бажаєте придбати щось у колекцію?