Оновлення реальності: II.

“Чому? Чому лякаються люди пісень тих чудових, різнокольорових? Чому лякаються зазирнути у глибину тієї темряви, що хвилями тисячоліть замивається? Чому? Чому тремтять наче скажені, коли чують “плоть руйнується, вона невічна”? Священна плоть? То казки про диваків, які злякано благають слово науки, щоб воно замовкло раз і назавжди. Щоб воно затихло, припинило свої співи…

Чому я не допоміг їм? Мене прозвали Скаженим вченим, який не знає пощади, не має милості до людей… Експерименти? Звірські експерименти? НЕ ТРЕБА! НЕ НАЗИВАЙТЕ ЇХ ТАК! Я працював на славу людства, заради зростання нашої цивілізації, заради космічних вершин.

Ті, нікчеми, що працювали занадто гуманно, вони нічого не досягли би без мене. Час для адаптації, тренінги… Чим раніше людина звикне до нової кінцівки, тим швидше вона адаптується! Воно давалось важко, були жертви. АЛЕ ТО ЗАРАДИ ЛЮДСТВА!

І нехай мене завтра стратять! Це буде завтра! Сьогодні я скажу вам: без мене кіберпротези не знайшли би місця серед людей. Вони б і далі були схожі на тих комах, у котрих відірвали лапку. Повзали пузом по землі з тими протезами з неопластику! Мені гидко, бридко з вас! Але ви побажали правосуддя… Що ж, нехай воно покарає мене за те, що я подарував людству нову еру!”.

Слова Максима Бєляєва, винахідника кібепротезів Першого біомеханічного циклу, перед тим, як його стратили за звірські експерименти.

09.06.2124

16:45

- Тобі взагалі відомо, Яне, хто винайшов біометал? – запитала Естер у юнака, побачивши, що він дивиться на її механічну долоню. – І на які жертви він йшов заради цього винаходу?

- Ти такі речі питаєш, - насупився хлопчина, знімаючи чоботи та кидаючи їх у контейнер для очистки. – Я декілька днів тому дізнався, хто такі Протектори і Валькірії. А про кібернетичні протези чув лише дрібниці: ціни, матеріал, функції.

- Колись вчені працювали над кіберпротезами, не замислюючись, що вони зможуть перетворитися на копію кінцівки, яка нічим не поступатиметься оригіналу, - говорила Естер, знімаючи броньовані пластини. Вона кидала їх у контейнер, де зберігались силові обладунки. – Серед них був той геній, який знав, що він здатен створити щось нове, надзвичайне, технологічне і в той час прекрасне. Ті протези, які ти бачиш щодня, то не його заслуга, лише дешевий аналог, над яким працювали його колеги. Максим Бєляєв, саме цей чоловік створив кіберпротез Першого біомеханічного циклу, які розвивалися разом із тілом, самовідновлювалися, зрештою старіли. Його винахід забрав життя багатьох дітей. Він приховував свої експерименти до останнього, бажав лише добра людству ціною декількох життів.

- І що? В нього вийшло? – направляючись до ванної кімнати, запитав Ян.

- Так, винахід зареєстрували за ним… після того, як стратили прилюдно. Його дружина випадково знайшла лабораторію, де він працював над біометалом. Вона побачила трупи, дітей у клітках, яким насильно відрізали кінцівки, а потім імплантували біометалеві. Злякана жінка доповіла про все у поліцію. Далі немає сенсу тобі пояснювати, так?

- Вірно. Він був дикою потворою… Але якби не він, то у тебе зараз би була звичайна, громіздка, хромована долоня. Але чому не приписали винахід іншому вченому, щоб не плямувати ім’я науки? – здивувався хлопець. – Нащо його назвали винахідником?

- Так бажала його дружина. Божевільна жінка, якщо на мою думку.

- Якби я був тим найманцем, які на тебе напали, - крехтів Ян, дістаючи з рюкзаку неосорочку, яку йому подарувала Естер, - тоді теж вирішив би, що ти божевільна. Але я знаю, хоч і частково, твою історію. Ми ж не знаємо, чому вона вирішила саме так.

- Занадто ти дорослий для своїх тринадцяти, - мовила, дражнячи, Валькірія. – Йди мийся вже, не стій посеред коридору з жіночою неосорочкою в руках.

Юнак стрибнув у ванну кімнату, зачинив за собою двері. Естер почула, як сигналізує її девайс зв’язку. Вона підійшла до тумбочки поруч з ліжком. На віртуальному інтерфейсі вертілося повідомлення з мегамаркету зброї, що її покупка проходить реєстрацію у поліції та ВБЦТ і завтра попрямує за адресою, яку вказала Валькірія. Зовсім скоро прилетить оновлений арсенал та новенький бойовий бот.

З однієї сторони дуже добре, що Відділ по боротьбі з цифровим тероризмом допомагає їй – якби вона працювала одинокою вовчицею, тоді б зброю довелось чекати на декілька днів пізніше, у неї постійно є доступ до різних секторів міста, вона може отримати необхідну інформацію. Але з іншої сторони від неї потребують віддачі, і якщо такої не буде, то постраждають її друзі. Естер зараз ходить по іржавому лезу ножа; в будь-яку мить вона зможе оступитись.

Але, здається, вона відшукала собі ще одного товариша, який зможе допомогти їй. Тільки Валькірії треба відшукати його чи її (адже клон міг бути чий завгодно, а оператор, хто завгодно)… професіонального мисливця за головами. Тільки як? Над цим їй варто було порозмислити.

Та й який збіг обставин, що вбивство одного із радників мегаполісу трапилося саме там, саме при них. Мисливець за головами здійснив його у непідступній фортеці, показавши всім, що він зможе дістати жертву будь-де і будь-коли. А те, що саме тоді там була Валькірія справжнісінька випадковість.