Оновлення реальності: I.

“Нехай почнеться новий день! Налийте працівникам кави, подаруйте їм посмішки! Нехай існує в їх серцях вічне щастя, що вони працюють саме на вас, а не на когось іншого. Забезпечте їх прекрасним робочим місцем, оточіть міцним, чесним, веселим колективом!

Досягніть колосальної співзвучності з усіма своїми співробітниками, підлеглими. Тоді вам буде легше досягти найвищих піків, поринути у золото. Тоді ви зможете вмиватися смарагдами, спати у оксамиті, мріяти у чорному шовку.

Та якщо вам не до вподоби такий метод, тоді вам краще бути деспотичним лідером з надвеликою харизмою. Тримаючи підлеглих у міцних оковах, змусьте їх повірити у те, що іншого виходу у них немає, крім як працювати на вас…”

Невідомий Успішний підприємець, “Життя – кар’єра”.

08.06.2124

21:34

- Що таке смарагди? – запитав Ян у Валькірії.

Саме зараз вони знаходились у іншому квартирному блоці, який розташувався поруч з низинами кілометрової вежі в центрі підсектору. Не довго їм довелось шукати квартиру. Агент з ВБЦТ разом з коштами переслав адресу нового житла для Естер.

- Не почула, - відповіла жінка, виходячи зі спальні. – Що ти спитав?

- Я знайшов якусь брошуру на підвіконні. Тут спочатку було щось написано на технійскій, ні слова не зрозумів. А на останній сторінці голограмні слова щось розповідали про робітників та підприємців. Так ось, що таке за слово “смарагди”?

- Дорогоцінне каміння. Зараз таке можливо побачити тільки у колекціонерів. – Валькірія застебнула на рукавах неосорочку, підійшла до столу, подивилась на плиту. Там стояла каструля з водою. – Нащо кип’ятиш?

- Поїсти. Я купив спресованої їжі, до того, як напали на твою квартиру. А оксамит? Це що за річ така?

- Дуже дорога річ, Яне. Що будеш готувати?

- Вгадай.

- Мабуть, рис та рибу. – Хлопець всміхнувся. – Це добре.

- Естер, - Юнак підвівся з стільця, підійшов до рюкзака та дістав звідтіля картонну коробочку, - а на нас не нападуть більше? Хто то взагалі на тебе напав?

Валькірія дістала з наплічного карману невеличкий металевий кубик, поклала на стіл. Натиснула на одну із граней, він засвітився темно-зеленим.

- Глушильний пристрій, - пояснила жінка. – Останній, який у мене лишився. На нас точно не нападуть, бо за мною стежить ВБЦТ. Минулого разу вони гарненько залякали особу, яка бажає мені смерті.

- Хто і за що бажає тобі смерті? – цікавився хлопець, пригадуючи свій зв'язок з ВБЦТ.

- Скажемо так: команда Протекторів та Валькірій “Блакитний спис” виконувала дуже важливе завдання і допомогла, як виявилося, не дуже добрій людині. Там все було збалансовано, обидві сторони отримували вигоду. Як виявилось, ми залишили по собі слід, по якому на нас вийшло ВБЦТ. Тепер щоб звільнити своїх друзів, мені потрібно допомагати ВБЦТ і відшукати наймача та штуку, яка належить Світлому майбутньому. Наймач розуміє, що я – загроза його планам, пов’язаним з секретами планетарної держави, тому бачить лише один вихід, щоб врятувати своє діло, – вбити мене.

- Щось мені здається, що моя робота буде зв’язана якось з усім цим лайном, - без будь-якого виразу на обличчі проговорив Ян. – І що ж ти плануєш?

- Спочатку відшукаю ту персону та річ, яку ми їй подарували. Тоді буду щось мислити. Зараз у нас одна задача – закупити арсенал, підготуватись до смертельно важкого та небезпечного полювання. Вода закипіла.

- Ага, бачу. – Хлопець кинув чотири кубики у каструлю. – Зброю придбаєш на ті гроші, які тобі дали люди ВБЦТ?

- А на які ще? Вони заморозили всі мої рахунки, окрім цього. Цей відділ тримає мене на короткому повідку. Але ми все рівно зможемо від них ховати свої справжні наміри.

Юнак не знав, що відповісти Валькірії, тому замість слів вирішив насипати їжу та поставити тарілки з рисом та рибою на стіл. Через хвилину вони займались тим, що поглинали результат молекулярної спресованості. Потім, побажавши один одному доброї ночі, Естер та Ян розійшлись по спальням.

Обидва розмірковували про те, що турбує кожну живу істоту у Всесвіті – близьких та рідних. Валькірія хвилювалась за товаришів, гадала та страждала, уявляючи когось з них зрадником. Ян пригадував ті страшні події минулих днів. Жахіття, яке майже неможливо передати словами. Він тримав усе в собі, ховаючи від оточуючих свій біль. Але його страждання лише посилювались від цього. Лише тоді, коли він звільнив гнів та помстився покидькам на ринку нетрів, йому стало значно легше. І зараз думки про втрату батьків та знищення підсектору не віддаються відголосками страшного болю у серці.

09.06.2124

07:22