Пустота самотності.

05.06.2124

07:35

Холодна титанова поверхня, оточена з усіх сторін стіною, що петляє до самих вершин сірої долоні. Не знайти з неї виходу, а вхід лише вгорі. І тепер ця пастка наповнюється холодною рідиною. Об’єми її такі, що непідвладні уявленню жодного здорового та нездорового глузду. Вона стрімко заполонила все навколо…

Та якщо відтягнути свій погляд трішечки далі, то ми побачимо, що це Ян заливає воду у каструльку, щоб поснідати. Він натискає на голограмну клавішу третьої конфорки, розпочинається процес кипіння.

Покинувши кухню, він відправився на розвідку по квартирі. Нічим не відрізняється від тієї, де він жив нещодавно. За собою Валькірія нічого не залишила, крім двох кубиків спресованої їжі. Якось батько йому розповідав, що не всі насолоджуються їжею саме так. Люди у вежах, багатії, радники їдять тільки справжнє і натуральне (у останньому його батько мав сумніви). Хотів би Ян хоч раз у житті побачити щось справжнє і натуральне.

Лічильник біля вхідних дверей відраховував той час, котрий був відведений на проживання у цій халупі. Залишилось всього дві години і двадцять хвилин.

Повернувся юнак на кухню саме у той час, коли закипіла вода. Він не знав, які кубики залишила йому Естер, але розраховував на рис з рибою. Ян не помилився.

Як тільки він наситився, то одразу вирішив переодягтись у свій одяг, а неосорочку він не викинув, сховав у рюкзак. Натягаючи кофту, він зачепився перебинтованою долонею за рукав. Довелось трохи повозитись, щоб просунути руку. Ніякої болі не було, а оніміння покинуло його.

Останній раз глянувши у всі кутки квартири, він приготувався до виходу. Клац, він потягнув двері на себе. Лише він зібрався сунути ніс за поріг, як перед ним пробіг з криками якийсь чоловік. Він горланив неприродно, страшно. Постріл! Ян зачинив двері, дивився у напівпрозоре віконечко.

Хтось у яскравому одязі, не поспішаючи, рухався по коридору, назад він вже повертався з трупом на плечах. Почекавши декілька хвилин, Ян відімкнув двері та тихо вийшов у коридор. З обох сторін нікого не було. Та двері сусідньої квартири були відчинені і звідтіля лунали голоси:

- Цей теж погорів, - підсумовував хтось грубим голосом, - його у сміттєвий канал. Веди наступного і готуй його для встановлення мозкової системи.

- Нащо ми взагалі це робимо? – перепитав інший. – У нетрях все рівно ніхто ще не володіє такими системами. Їх тільки почали встановлювати радникам і уряду мегаполісів. Ще не скоро такий товар з’явиться на чорному ринку.

- Якщо так будеш розмірковувати, тоді так – ми ніколи не побачимо таке на чорному ринку. Мозкові системи – це прорив для людства, і нам це повинно бути відомим, бо ми на цьому гроші будемо рвати. Тому тягни наступного, нам потрібен якісний товар.

Ян не думав занадто довго слухати. Він не зовсім розумів, про що йдеться мова. Хлопець повернув у сторону гідравлічного ліфта і закрокував. Кнопка виклику. Схоже, ліфт стояв десь на сусідніх рівнях, бо приїхав він швидше, в порівнянні з минулим вечором.

Моторошні товариші з планом захоплення чорного ринку більш не виходили у коридор, але з квартири, де вони коїли якесь звірство, постійно доносились крики. Дзинь! Двері кабінки розійшлись, Ян стрибнув всередину. Політ на нижній рівень коштував йому чотири хвилини; він засікав час по годиннику на інтерфейсі керування. В гідравлічних ліфтах не було системи спостереження за забрудненням, то ж освітлення було самим звичайним – блідно-білим.

Дзинь! Знову розійшлися двері, юнак вийшов у потворне середовище нижнього рівня, де всі стіні та стелі були обмальовані, підлога покрита нудотою та спорожненнями. Біля самого виходу його за ліву руку схопив бідняк, котрий притиснувся до стіни:

- Хлопче, кредитів даси?

- Я не багатший від тебе, - відкрутився Ян. – Ні грошей, ні їжі я не маю.

Бідняк опустив руки та втупився поглядом у підлогу. Юнак ще декілька секунд дивився зі співчуттям… Він би міг поділитися з ним кредитами, але дуже хотів купити собі протези, які не зміг подарувати мамі…

- Йди вже, - буркнув той. – Не дивись ти так довго на мене, моторошно стає.

- Вибач. – Хлопець відчинив двері та вийшов у двір посеред квартирних блоків.

Двома ногами він одразу вступив у якусь субстанцію. Бридко було навіть розмірковувати, що то було. Три кроки по бетонним плитам, і Ян проникає у натовп. Набагато людяніше, ніж у його підсекторі (спаленому підсекторі).

Більше доби вже пройшло з тієї хвилини, як він перебіг міст над каналом та опинився тут. Було цікаво, що відбувається вдома.

Крики, крики і тільки крики. Дещо незмінне у нетрях – шум, який вони породжують. Крізь яскраві магічні вогні голограм він роздивлявся вивіски над магазинами, пропускав погляд через броньоване скло на товари, які виставляють для продажу та обміну. Бойові боти, роботи-прислуги, роботи-шахтарі. Якась дивна об’ява про нову еру, яка розірве старі межі та кине розум людини у нескінченність. Це була якась мозкова система, вона націлена на покращення роботи людини, на оптимізацію логіки та критики. “ARGUS: burning of the mind”.