Потоки змін.

“Я не вірю в те, що може існувати таке яскраве джерело світла, що не має надлишкової темряви. Той, хто вчора був добряком і лише добрими вчинками пишався, завтра може вбити свою дружину, бо ненавидів її все життя, бо його істина природа, котра нам такою здавалася, виявилася маскою, щоб приховати від оточуючих справжнього себе, щоб бути на одному рівні з соціумом і нічим не відрізнятися від нього.

У звичайної людини все повинно бути збалансовано: наскільки впливові його добрі вчинки, такі несуть за собою наслідки його злодіяння. Адже так завжди. Інколи навіть добрі вчинки, несуть за собою наслідки, котрі схожі на наслідки після злодіяння, і навпаки.

Тим паче, що не може одна і та сама людина вчиняти по-доброму до всіх. Те, що здається йому та його близьким добротою, може показатися для оточуючих злобою агресією та загрозою”.

Перший радник Світлого майбутнього Касій Тарквіній Бенатор

03.06.2124

19:34

Голограмний годинник повільно грався секундами, перегортав їх одну за одною. Він дійшов до ліміту, затримався на непомітну одиницю часу, перегорнув хвилини. 19:35.

В квартирі тиша, яка сусідка сьогодні тихому шепоту. Речі зібрані, розкидані по сумкам, багажам. Все, що неможливо з собою забрати, лишили на кухні. Всю електронну техніку вимкнули.

- Всі готові? – не знаючи у кого, спитав Алекс.

- Не знаю, як до такого можливо приготуватися, - тихо відповідала Марго.

Ян стояв позаду з невеличким рюкзаком, в який склав лише білизну, утеплену кофту, штані та… картку з кредитами (заробленими на пограбуванні складу). Юнак не наважився викинути таку велику суму грошей, але про всяк випадок його основна скарбничка лишиться у таємниці від усіх.

- Сину? – перепитав його Алекс. – Ти готовий?

- Я лише розумію, що це я винен в цьому… Про готовність тут і мови не може бути.

Батько промовчав, лише натиснув на ручку, магнітні замки клацнули, двері він потягнув на себе. Деякі сумки та багажі він навісив на коляску Марго (так, щоб їй не заважали), за спиною у нього був старезний похідний мішок, який родині подарували його батьки. Алекс взявся за ручки, натиснув на кнопочки, колеса коляски завертілись, отримуючи оберти від двигунчика під сидінням. Вони виїхали у коридор, направились до ліфту. Ян зачинив двері у квартиру, на сканері виставив блок, який забороняє пускати в квартиру будь-кого, крім особи, яка виставляла його. Він погнався за мамою та татом. Разом із коляскою у кабінку ліфту може поміститися максимум ще одна людина. Юнаку доведеться почекати:

- Я відправлю його до тебе. Ми чекатимемо біля машини, - сказав Алекс та натиснув на голограмну кнопку.

Хлопець чекав біля дверей півхвилини, зайшов у пусту кабінку, навів пальцем на кнопку “PARKING”, ліфт рушив з місця, темно-зелене світло подразнювало йому очі, тому він прикрив їх, поки їхав нагору. Один, два, три… Дзинь! Насправді ліфт їхав лише одну секунду, але ця секунда тривала майже цілу вічність.

Ян ступив за межу кабінки, здивовано подивився на сумку, котра валялась поруч з ним. Він почув крики та звуки ударів, юнак подивився у бік, де завжди паркувався батько. Ні! Те, що він побачив… Він побіг. Поранило йому серце, в якому і так зіяла глибока рана… Він полетів до родини.

- Що ви робите?! – кричав хлопець.

Гнояка, який стояв поруч з драбиною, схопив його імплантованою рукою та потягнув до платформи. П’ять членів банди “Пильні ворони” були навколо нього. Батько лежав поруч з каром, з його носа текла кров. Тут знаходився і Змій, його роботодавець. Високий чоловік у сірому плащі підійшов до Яна, подивився на нього фіолетовим кібернетичним оком:

- Що ти їм розповів? – погрозливо шипів Змій. – Що розповів підлоті з ВБЦТ, гівнючко?!

Ян підняв очі, побачив маму. Вона сиділа на колясці, яку тримав бандит. Юнак ще раз поглянув на батька.

- Я нічого їм не розповів, - майже впевнено говорив він.

- Ти чи зовсім збожеволів?! – Змій дав сигнал кремезному бандитові, той підняв над собою Алекса та кинув його у вантажний кар, батько застогнав. – Гівнючко, що ти розповів собакам?! Вони знають, хто був на складі?!

- Нічого вони не знають! – вирвалось у хлопця.

- Я… - Змій відвернув фіолетове око, поглянув на Марго. – Я вірю тобі, гівнючко. – Чоловік пройшовся по посадочній платформі, нібито спокійно обійшов навколо сцени, де розгорнулася неприємна картина. Він видихнув, вдихнув, сплюнув на дах квартирного блоку. – Бочко, - подумавши якихось десять секунд, заговорив Змій, - викинь того ідіота з даху, - вказавши на Алекса, віддав він наказ.

- Обожнюю такі накази, - кремезний знову підняв Алекса, поклав його на праве плече.

- Зачекай, Змію, - завив Ян. – Ти ж сказав, що віриш мені.

- Ще раз питаю: що ти розповів оперативникам з ВБЦТ? – Змій відвернувся від хлопця, дивився прямісінько на Марго. – Це твій останній шанс, гівнючко.