part 23. The End.

Два роки по тому

Здавалося, що минуло так багато часу, але всі відчуття того дня залишились незабутніми. Кожна клітина тіла відчуває це знову і знову.

Я не змогла знайти собі ніде спокою. Почуття провини весь час ходило по п'ятах і переслідувало, навіть уві снах.

Але зараз, коли я сиджу на березі океану на іншому материку світу, здається, що стало краще, але це зовсім трішки.

Коли затримали Олексія та Олега, на другий день поліція вдерлася до будинку Лісняків. У комірчині знайшли закопаний труп шерифа, як виявилось, навіть сам Олег не знав про це. Олексію та Олегу довелося відповісти сповна за законом.

Увечері океан завжди мені здавався красивішим. За цей рік я жодного тижня не пропустила, щоб не подивитися на хвилі ввечері хоч в один день із тижня. Поруч стоїть улюблена забігайлівка, де готують найсмачнішу їжу, яку довелося меня скоштувати. Все саме насичене, начинки там не шкодують.

— Ксенія, тобі як завжди? - підняла очі, щоб усміхнутися чоловікові, який тепер краще знає мої переваги в їжі, ніж я.— Тоді тримай, - він простягає мені сендвіч. Приємний запах одразу вдарив в ніс, а очі так і складно відвести і вони закотились від насолоди.

Моє місце, як завжди, вільне. Я поспішила сісти за столик, а на сусідній стілець поклала сумочку. Поруч за столами сиділо багато пар, навіть один хлопець примудрився зробити пропозиції. Помітила, як чоловік із забігайлівки увімкнув пісню на колонці та вийшов, щоб знімати на відео. Одного разу він мені сказав, що тут не мало людей йде не без пропозиції, я вже була подумала, що кожен п'ятий хлопець робить тут освідчення в коханні. Та що там, я навіть не повірила, поки він мені не відкрив свою галерею, де справді було чимало пропозицій. Усі були такі щасливі.

— І ти так хочеш? - я усміхнулася бачачи, як поруч сідає Макар, а біля нього пес, який радісно водив хвостиком з боку на бік. Сибір — так звати того песика, якого я знайшла на вулиці, хлопець виріс великим красенем. Тепер він є повноцінним членом нашої родини.

— Ні, - я широко усміхнулася. Макар обійняв мене за плечі і поцілував у скроні. Я притулилась до нього настільки, наскільки це можливо було зробити. Вдихнула такий рідний запах. Йому почав дзвонити телефон і це відразу звернуло мою увагу. — Хто дзвонить? - поцікавилась, дивлячись йому у вічі, хлопець відклав телефон.

— Юля, - невдоволено пробурмотів. Я закотила очі.

За цей рік він змінив п'ять номерів. А цій дівчині все одно виходить знайти спосіб, як дістати його номер. Дивовижний талант.

— Мабуть, сподоб... - хлопець закрив мені рукою рота, я тільки зсунула бровою. Почала сміятися бачачи його незадоволену фізіономію.

— Сподобався той випадок у машині. Так, так, так, знаю, - він почав хитати головою і перекривлювати. — Може ти вже забудеш? - він прибрав долоню, а я зі сміхом знизала плечима кусаючи свій сендвіч.

— Ну, що ж робити, якщо вона так і хоче тебе бачити, - я знову почала сміятися. Хлопець трохи відсунувся від мене.

— У мене для тебе є дещо, - радісно сказав. Ось таки, проігнорував мої слова, але він мене заінтригував. — Дивись, - він показав рукою мені за спину. Я відклала сендвіч і почала повертатися, на пальцях так і залишилося те, що повилазило від апетитної їжі.

Спочатку я дивилася на дівчину з чорним волоссям, не могла повірити, навіть довелося протерти очі, а потім радісно встала і зірвався з місця і при цьому витираючи свої руки об кофту. 

Марта одразу розкрила свої обійми. Навіть не вірилося. Я спочатку не впізнала її з новом коляром волосся, їй пасує.

Останній раз ми бачилися, коли її поклали до лікарні і вона прийшла до тями. А далі я переїхала. Було важко бачити, як їй погано і не хотілося залишатися в Черкасах.

— О, бачу, що ви все ж таки разом! - дівчина підійшла ближче до столу. Поруч з нею стояв високий брюнет і притримував її за талію. — Це Джонатан, - представила його й нас одразу. Макар потис йому руку, а я просто обмінялася з ним люб'язною усмішкою і підійшла ближче до Макара.

— Через два тижні два роки буде, - легко сказав Макар.

— Це чудово, - посміхнулася Марта. — А як Данило? - її посмішка трохи посумнішала і вона повернулася до мене.

— Я з ним не підтримую зв'язок. Все стало як на початку, - згадала, які у нас з Данилом були натягнуті стосунки, коли ми приїхали до того містечка до тата, -  здебільшого дізнаюся, як він і де він від батька. Знаю, що мама намагається налагодити з ним стосунки, але він не хоче, - я помітно стала сумніша, - я його й розумію. Після того, як мама з ним поводилася йому буде складно з нею спілкуватися, - розвела руками. — Ти ж у нас тепер супер-пупер-мега програміст? - звернулася до Марти з усмішкою.

— Так, мені подобається моя робота, - вона ледь усміхнулася. — Нещодавно дізналася, що Олегу вдалося втекти від в'язниці та від покарання. Він уже як місяць на волі, - сухо. Щось у серці завмерло від її слів, я мертвою хваткою вчепилася в Макара.

— Дуже добре, що тобі вдалося до нас прилетіти аж з іншого материка, але новини зовсім не втішні, - очі ковзнули на Макара, який намагався розбавити атмосферу.

— Зовсім недавно це дізналася. Подумала, що й ви маєте знати, - Марта легко усміхнулася.

Вся наша компанія замовкла. Ніхто не знав, що й казати після таких новин.

— Чому біля вас так тихо? - на підвищених тонах і радісним тоном; до нас підійшов чоловік із забігайлівки і поставив кілька моїх улюблених млинців із соком.

— Спасибі, По! - я усміхнулася чоловікові. Він усміхнувся і перевів погляд на океан, замикаючи руки за спиною.

— Сьогодні небо особливо гарне над океаном, - спокійно засудив не відводячи погляду По.

Всі одразу повернулися у бік океану. А й справді. Небо вкрите все у зірках, які ледве показували своє гарне світло. Хвилі тихо билися об берег і лишали свої сліди на піску. Поруч ходили сім'ї з дітьми, діти намагалися залізти у воду, а батьки бігли за нами. Молоді люди все позували на камеру для фото, або знімали відео на згадку дуріючи.