Розділ 7. Випробування кришталевого мосту

Після Долини Дзвону Глорія, Ліра та маленька кришталева лисичка продовжили свою подорож.

Попереду вже не було гірських стежок. Дорога вела через широку ущелину, на дні якої мерехтіла блакитна кришталева річка. Через ущелину простягався міст. Він був неймовірно красивим: кожна його частина світилася різними відтінками блакитного та сріблястого кольорів.

Глорія підійшла ближче.

— Він точно витримає нас?

Лисичка кивнула.

— Зазвичай.

— Що означає «зазвичай»?

Ліра тихо засміялася.

— Думаю, це означає, що нам краще бути обережними.

Глорія подивилася на діамант і сказала:

— Нам потрібно перейти на інший бік.

Вона зробила перший крок. Кришталь під її ногами тихо задзвенів. Дівчинка пройшла ще два кроки, але міст залишався міцним.

— Бачите? Все добре, — сказала Глорія.

Але раптом посеред мосту з'явилося світіння. На його поверхні виникли слова: «Той, хто бажає пройти, повинен залишити одну річ позаду».

Глорія здивовано прочитала напис і запитала:

— Що це означає?

Ліра підійшла ближче.

— Можливо, це випробування.

— Але що ми повинні залишити?

Лисичка подивилася на них.

— Міст сам це визначить.

Раптом перед Глорією з'явилося маленьке кришталеве дзеркало. Вона заглянула в нього. Спочатку дівчинка побачила себе, а потім відображення змінилося: у дзеркалі з'явився її дім. Її кімната: письмовий стіл, ліжко, і мама.

Глорія завмерла.

— Мамо... — тихо промовила дівчинка. Вона відчула сильне бажання повернутися додому.

— Ти можеш залишитися, — прошепотіло дзеркало. — Ти вже виконала достатньо.

Глорія похитала головою.

— Ні.

— Ти сумуєш за домом?

— Так.

— Тоді повернися.

Дівчинка заплющила очі. Їй справді хотілося побачити маму. Хотілося повернутися у свою кімнату й більше ніколи не сваритися через дрібниці. Але вона згадала Кришталеве королівство: тріщини на будинках, королеву, Ліру й діамант.

— Я повернуся додому, — сказала Глорія. — Але спочатку повинна виконати свою обіцянку.

Дзеркало розбилося на маленькі кришталеві частинки, які одразу зникли. Напис на мосту змінився: «Випробування пройдено».

Глорія видихнула.

— Отже, я мала залишити бажання повернутися додому?

— Мабуть, — сказала Ліра. — Але ти його не втратила.

Глорія подивилася на неї.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти просто вирішила відкласти його.

Дівчинка усміхнулася.

— Точно.

Вони продовжили рух. Та не встигли пройти й половину мосту, як із протилежного боку почувся голос:

— Цікаве рішення.

Глорія зупинилася. На іншому кінці мосту стояв Морвен.

— Знову ти! — вигукнула Ліра.

Морвен спокійно підійшов ближче.

— Ви пройшли випробування. Але попереду буде складніше.

— Чому ти весь час нас переслідуєш? — запитала Глорія.

— Я не переслідую вас.

— Тоді що ти робиш?

— Я йду тим самим шляхом.

Морвен подивився на діамант.

— Ти вже почала розуміти його силу?

— Ні.

— Це добре.

Глорія насупилася.

— Чому добре?

— Бо якби ти вже зрозуміла, що тримаєш у руках, то могла б злякатися.

Ліра зробила крок уперед.

— Припини загадками говорити!

Морвен усміхнувся.

— Скоро ви самі все дізнаєтеся.

Раптом міст затремтів. Кришталеві плити почали світитися.

— Що відбувається? — запитала Глорія.

Морвен озирнувся.

— Вам потрібно бігти.

— А ти?

— Я знаю інший шлях.

Міст почав розпадатися.

— Біжімо! — крикнула Ліра.

Глорія побігла вперед, міцно тримаючи діамант. Одна за одною кришталеві плити за її спиною зникали.

— Ще трохи! — мовила Ліра.

Вони нарешті досягли іншого боку. Глорія озирнулася. Морвен стояв далеко позаду. Він дивився на них, але не рухався.

— Чому він не перейшов міст? — запитала Глорія.

Ліра похитала головою.

— Не знаю.

Морвен підняв руку. У його долоні спалахнув темний кристал. На мить навколо нього з'явилося чорне світіння, після якого він зник.

Глорія відчула тривогу.

— Він точно щось задумав.

Лисичка подивилася вперед.

— Нам краще поспішити.

За мостом починалася нова місцевість. Перед ними стояла величезна кришталева брама, за якою виднілася темна долина.

На самій брамі було викарбувано: «До Кришталевої печери — один день шляху».

Глорія прочитала напис.

— Один день...

Вона подивилася на діамант.

— Ми вже близько.

Але дівчинка ще не знала, що саме за цією брамою почнеться найнебезпечніша частина її подорожі.