Розділ 6. Долина, що чує думки

Глорія, Ліра та маленька кришталева лисичка продовжували свій шлях. Дорога поступово ставала світлішою. Навколо вже майже не було високих гір, зате попереду відкривалася широка долина.

У її центрі стояли сотні високих кришталевих стовпів. Вони були різного розміру й кольору: одні сяяли блакитним світлом, інші переливалися рожевими та золотистими відтінками.

— Це і є Долина Дзвону, — сказала лисичка.

Глорія зупинилася.

— Вона прекрасна.

— Не поспішай радіти, — відповіла Ліра. — Ти пам'ятаєш, що вона може читати думки.

Глорія кивнула.

— Як це працює?

Лисичка подивилася на кришталеві стовпи і відповіла:

— Коли хтось проходить між ними, кристали починають відбивати його думки у вигляді звуків.

— Тобто вони можуть розповісти, про що я думаю?

— Саме так.

Глорія трохи занепокоїлася.

— А якщо я подумаю про щось випадково?

— Тоді долина це почує.

Дівчинка подивилася на діамант.

— Нам потрібно пройти через неї, щоб дістатися печери?

— Так, — відповіла лисичка. — Іншої безпечної дороги немає.

Глорія зробила перший крок. Одразу ж один із кришталевих стовпів задзвенів: "Дзень!"

Глорія здригнулася.

— Він щось почув?

Пролунав другий звук: "Дзень-дзень!" Потім із різних боків почали долинати тихі мелодійні дзвони.

Ліра усміхнулася.

— Не хвилюйся. Просто продовжуй іти.

Глорія зробила ще кілька кроків. Кристали навколо неї почали світитися. І раптом вона почула знайомий голос:

— Я хочу повернутися додому...

Глорія завмерла.

— Це сказала я?

Ліра кивнула.

— Долина відтворює твої думки.

Глорія опустила очі. Вона справді скучила за домом: за своєю кімнатою, за мамою. Навіть їхня сварка тепер здавалася зовсім неважливою.

— Я сумую за нею, — тихо сказала Глорія.

Кристали навколо засяяли теплим світлом. Ліра підійшла ближче.

— Це нормально.

— Але я повинна завершити завдання.

— І ти його завершиш.

Глорія усміхнулася.

— Дякую.

Вони рушили далі.

Раптом кришталеві стовпи загуділи набагато голосніше.

— Що відбувається? — запитала Глорія.

Лисичка насторожилася.

— Хтось наближається.

— Хто?

Відповіді не було.

З-за кришталевої колони вийшла темна постать. Глорія впізнала її.

— Це ти!

Перед ними стояв той самий незнайомець, якого вони бачили на зображенні в печері. Він повільно усміхнувся.

— Нарешті ми зустрілися.

Ліра стала перед Глорією.

— Не підходь!

Незнайомець зупинився.

— Я не збираюся нападати.

— Тоді хто ти? — запитала Глорія.

— Моє ім'я — Морвен.

Глорія насторожено подивилася на нього.

— Чого ти хочеш?

Морвен перевів погляд на діамант.

— Те, що тримаєш у руках.

— Я не віддам його.

— Тоді ти прирікаєш цей світ на небезпеку.

Глорія насупилася.

— Королева сказала, що саме діамант може врятувати Кришталевий світ.

Морвен тихо засміявся.

— Королева сказала лише половину правди.

— А ти знаєш усю?

— Можливо.

Глорія зробила крок уперед.

— Тоді розкажи.

Морвен мовчав. Навколо них кристали почали дзвонити дедалі голосніше. Дівчинка раптом почула власну думку:

— А раптом він каже правду?

Глорія здивовано подивилася на кристали.

Морвен усміхнувся.

— Бачиш? Навіть ти сумніваєшся.

— Я просто хочу знати правду.

— Тоді йди за мною.

Ліра одразу заперечила:

— Не слухай його!

Морвен повернувся до неї.

— Ти боїшся, що вона дізнається те, що приховує королева?

Ліра нічого не відповіла.

Глорія помітила її дивний погляд.

— Ліро...

— Я не знаю, про що він говорить.

Морвен відступив.

— Дізнаєшся. Якщо дійдеш до кінця.

Він розвернувся й почав зникати між кришталевими стовпами. Глорія хотіла його зупинити:

— Зачекай!

Але Морвен уже зник. У долині знову стало тихо.

Глорія подивилася на Ліру і запитала її:

— Чому він сказав, що королева щось приховує?

— Не знаю.

— Ти точно нічого не знаєш?

Ліра опустила очі.

— Є дещо, про що я тобі не розповіла.

Глорія здивовано подивилася на неї.

— Що саме?

Ліра набрала повітря.

— Моя родина колись охороняла Кришталеву печеру.

Глорія завмерла.

— І що сталося?

— Одного дня печера змінила свій колір. Після цього частина охоронців зникла.

— Зникла?

Ліра кивнула.

— Ніхто не знає, куди вони поділися.

Глорія подивилася вперед. Десь за долиною вже виднілися кришталеві вершини.

— Значить, ми повинні дістатися печери й дізнатися правду.

— Так.

Глорія міцніше взяла діамант.

— Тоді продовжуймо.

Вони вийшли з Долини Дзвону. Попереду на них чекала нова дорога, а десь далеко вже виднілося загадкове місце, де, можливо, ховалася відповідь на всі їхні запитання. Але Глорія ще не знала, що наступна частина подорожі змусить її зробити найважчий вибір.