оповідання

Тепер моя нова робота була в Римі на Паріолі, вікна наші виходили на парк Вілла Боргезе. Чудове місце, мушу вам сказати. Широке зелене море дерев   перешіптувалося верхівками, колихалося від вітру. Годинами можна було милуватися тінистими алеями, які зникали за поворотами, були прикрашені пам’ятниками та погруддями знаменитих людей  -- істориків, митців культури, письменників, композиторів, не тільки світил Італії, а й інших країн. Чудовий парк своєю вишуканістю і красою був відомий в цілому світі. Ось в такому красивому місці була моя теперішня робота.

Квартира була велика,  меблі вікторіанської епохи, дорогі кришталеві  дзеркала, картини та килими, - все було підібране з великим смаком і любов’ю. Картини були в дорогих рамах та не дешевих паспарту, куплені на аукціонах усього світу. Сеньйора любила подорожувати разом зі своїм чоловіком, колекція  була зібрана роками і зі знанням своєї справи. Обоє подружжя походили з багатих і знаменитих родин. Чоловік був великим знавцем мистецтва та археології. Та й не дивно, бо викладав в університеті, будучи професором археології. Патриція теж любила  живопис, розумілася на цьому, ще й була неабияка розповідниця. В кімнатах була велика кількість статуеток, таких гарних та потішних, що ніколи не набридало милуватися ними. Знамениті італійські скульптори творили свої шедеври. Тут була порцеляна від Каподімонте, Лучано Каццола, Ліно Гобі, Серджіо Трафоретті, - їх знамениті статуетки серії Прінчіпе.  Та найбільше мені подобалися роботи скульптора Джузеппе Армані, а його статуетки “Товстушки” були такі гарні, виконані так елегантно та з шармом, що я була в захваті. Думаєте, що то я була така ерудована до приходу сюди, еге ж бо, думайте. Але то було не так, про все те мені розповідала Патриція. Їй подобалося відкривати для мене світ краси і мистецтва, а я вміла слухати. Витираючи ті маленькі шедеври, я не могла стриматися, бо дуже вже гарні були забавні фігурки товстих жінок та чоловіків, виконані елегантно  і з великим гумором. Ось ця, в червоному легенькому платті, або ж ця в фіолетовому, де вітер задирає його, або ж продавщиця квітів, що милує око своєю вродою та елегантністю, мені подобалася пампушка, що не вміщається до красивої порцелянової ванни. Кожна слідуюча була не менш гарною, я милувалася тими чудовими роботами і слухала Патрицію, що також любила свою колекцію і могла годинами розповідати про все.

    З тих пір, як не стало її чоловіка, Патриція дуже сумувала за ним. Дітей їм не довелося мати, тому після смерті чоловіка вона почувалася самотньою і одинокою.  Вона ставилася до мене добре і поволі пройшли мої страхи працювати у титулованих осіб, про яких здебільшого говорили - вередливі, вимогливі і пихаті. Не могла повірити, що в такому великому і такому багатому на вишукані речі будинку, я вправлялася легко і без метушні, пригодився попередній вишкіл, згадки про який  ще й досі не можу забути. Роботи я мала, най їм трясця, коли подумаю, то аж в піт холодний кидає. Остання була суцільним пеклом - три собаки, двоє дітей і звихнута на чистоті сеньйора, бо хіба ж то вона мала все те робити. Том я мала страх перед цією роботою, в титулованої особи. Але “не такий чорт страшний, як його малюють”, мені тут було легко й хороше, я знайшла тут повагу і розуміння.

Ми годинами говорили з Патрицією, для неї важливіше було спілкування, ніж безкінечне прибирання. Будучи вже  не молодою, мала вісімдесят два роки, Патриція любила життя і мала світле мислення та чудову пам’ять. Дивлячись на неї, не завжди вірилося, що вона має ті  роки. Патриція була веселою і жвавою, рухалася легко і не дозволяла собі розкисати чи впадати в депресію або лежати в ліжку. Завжди підтягнута, охайна, з високо піднятою головою, була справжньою контессою, була сеньйорою з великої букви.  З нею було легко і не легко, бо вміла бути переконливою і домогтися свого. Все в ній говорило про жінку з високим розумом і інтелектом, про приналежність до шляхетного походження. Вже як рухалася, як повертала голову, як говорила неспішно переконливо, як слухала і відповідала, --  не можна було не помітити тієї грації, шарму та благородства. Водночас не насторожувала зневагою, а вміла непомітно заволодіти увагою людини, заворожувала своєю простотою.

Своїх дітей вона на мала, а з близької родини  був лише молодший брат. Він був ще не жонатий, але й не мав цього в планах, бо проводив життя за грою в карти, ставками на скачках, був любителем нічних  барів та розгулів. Жив за рахунок своєї сестри, бо свій статок вже успішно розвіяв по вітру, програв та пропив. Патриція давала йому гроші, при цьому не бурчала, не повчала, не дорікала, -- уміла так гарно покепкувати, так злегка посміятися, не образливо, ні;  але в неї все так вишукано виходило, що він, отримавши чергову суму, клявся більше не приходити. Патриція лиш посміхалася, бо знала, що це не так. Вона ніколи не засуджувала його стиль життя, просто говорила, що поки жива, буде давати йому гроші, а там, як Бог дасть.  Це був єдиний спадкоємець усіх її статків. Мене аж жаль брав, що вся ця зібрана з такою любов’ю колекція, цей дім і все що було, мало піти з вітром.

Дуже мені сподобався стіл, з бальзаму --  рідкісного і дорогого дерева, яке має запах ванілі, темно червоного кольору. Стіл був вишуканий, гарної роботи, на красиво вигнутих ніжках, з різьбленням та вміло підібраною структурою дерева. Стільниця кришталева з візерунком, що був наче мереживо витіснене на склі. Це була остання річ, яку вони придбали ще зі своїм покійним чоловіком. Для Патриції стіл був дорогою  згадкою і вона завжди, коли повз нього проходила, легенько проводила рукою, неначе віталася з ним. Це був майже невловимий ритуал. Стіл був дуже гарний, я витирала його з особливою ретельністю, обережно і дбайливо. Та й коштував цей стіл немалі гроші. Мені подобалося, як він виблискував на сонці і відкидав свої райдужні промені навколо себе. Ми часто за столом грали в карти, або Патриція розкладала пасьянс, а я поруч читала книжку.