Передмова

Замок роду Касія ніколи не був популярним місцем. Темні стіни, похмура обстановка, вузькі вікна та похмурий господар не викликали бажання відвідати його вже не одну сотню років. Мешканці цього місця і самі не дуже хотіли змінювати ситуацію, що склалася, вони відчували себе затишно в такій обстановці. Тим дивовижнішими виглядають події, що сталися цього разу, які хоч і не надовго, але струснули цю трясину, що давно вже панувала тут.

Рано-вранці в замок приїхала підвода постачальника продуктів із села. Її обступили слуги, швидко вивантажуючи короби з запасами. Тим часом худий, як жердина, сивий дворецький спілкувався з кремезним селянином.

- Так, кажеш, другого дня його прибило до вас? - розпитував він немолодого вже чоловіка, потираючи кінчик занадто довгого носа тонким вказівним пальцем, затягнутим у найтоншу тканину білої рукавички. Його гострі чорні очі уважно стежили за реакцією простолюдина.

- Так, вашмилість, - тихо тараторить той у відповідь, смішно стискаючи трохи пухкі губи. - Ми тоді до берега спустилися, то він, цей ящір, пластом лежав на камінчику. Лаписьки свої розкидав на всі боки, хрипить моторошно і щось не по нашому булькоче.

- От скажи, Прохоре, куди ви його поділи? - Жорстке питання саме злетіло з губ. Дворецький скривився: не це він хотів зараз спитати, але нехай уже так.

- То ми це, ми ж з усією повагою... - збентежено залопотів чоловік.

- Не поспішай, але коротко і по суті! - Жорстко зупинив говірку дворецький.

- Агась, зараз. Тільки згадаю що за чим було, - наморщивши чоло, задумався мужик. - Так ось, Ясько, він у нас в учнях бігає, чолов’яга вже, вісімнадцять років стукнуло, першим на берег вийшов, глядить - а там це чудовисько. Лежить, каміння навколо дряпає, щось по-своєму булькоче. Шкура його вся подряпана, ніби пожував його хтось. А ще старий Осьма каже, що обпалений він, ніби Горинич його засмажив. Так ми його в село забрати побоялися, раптом влаштує чого. Якщо виживе, то баб із дівками злякає точно. Так ми його на далекий сінник, що на березі, віднесли і там сховали. Кривий лишився там, сторожити. Осьма сказав йому вода солона треба, то Кривий з берега відром приніс, поливає його час від часу. Ось тільки чудовисько оце в себе не приходить, лежить і стогне. От і вирішили мужики до господаря звернутися, запитати що робити з ним. Мучиться розумна істота, а допомогти ми йому не можемо.

- Стривай, а це не відразу після шторму було? - уточнив дворецький.

- Агась, ми тоді перші човни до виходу готувати збиралися, на останній лов йти. Так і не вийшли, - зминаючи в руках капелюх, сумно закінчив мужик.

- Добре, я передам господареві все, що ти розповів. А ви з мужиками привезете цього хворобливого сюди, тільки обережно, - сказавши це, худий чоловік розвернувся і попрямував до входу в замок. І весь його шлях до самих дверей чоловік продовжував м'яти свого капелюха і повторювати:

- Неодмінно, зробимо у найкращому вигляді. Привеземо в цілості, акуратно. Подбаємо вже про хворого. Невже ми тварюки які, кволого ображати.

Ось і розпочалася нова подорож наших героїв по новому для них иатерику. Що вони зустрінуть в майбутньому - ми з вами ще дізнаємость. А сьогодні я хочу привітати всіх українців зі святом Народження Христа Спасителя. З Різдвом вас, любі мої читачі. Щастя вам повну хату! Здоров'я, добра і грошей багато. А, що найголовніше, нашої Перемоги, повернення здоровими і цілими наших з вами рідних і близьких. Христос ся рождає, славімо Його!!!!