Розділ 23. Дерево Тав'єна

Сон наринув на Христину темною хвилею. Спочатку вона відчувала себе легкою пір'їною, що ширяла на вітрі, потім її занесло у відкрите вікно величезного темного замку, де вона опустилася на сидіння крісла перед невеликим журнальним столиком. Тут вона стала сама собою і озирнулася. Приміщення було дуже знайомим.

- І знову привіт, дитино. - цей голос неможливо було сплутати з іншим у будь-якому натовпі. Рейриндат відверто насолоджувався розгубленістю дівчини. - Як просувається подорож? – Бог хаосу посміхнувся.

- Насилу. – зізналася Христина. - Лайон лежить напівживий після нападу навій, боюся, ми не зможемо допомогти інсертам.

- Ви маєте це зробити. Точніше – ти зобов’язана. Причиною бід у Стародавньому Лісі стала поява однієї трави, занесеної туди з іншого світу під час бурі. У тому світі панує антижиття, тобто життя практично немає. Потрапивши в нашу реальність, насіння проросло і тепер знищує все живе, просто втягуючи в себе енергію. - Рейріндат опустив погляд на свої руки. - Там, у Міжмир'ї, проливаючи сльози і молячись, ти благала всіх богів про життя для інших, не для себе. Мій брат Тав'єн дав тобі те, що ти можеш використати в поході, щоб повернути життя в цей ліс. Насіння дерева богів.

- Це те каміння, яке я викопала в печері? - Подумавши, запитала Кріс.

- Так. Знайдіть трави смерті і посадіть поряд із ними насіння життя. Коли поливатимеш, думай про ліс. Тоді життя поглине смерть та дасть плоди відродження. Нагодуй таким плодом друга – і він одужає. Пам'ятай, дерево дасть плоди лише одного разу, більше їх не зможе зірвати ніхто, окрім тебе. Вони – величезна цінність. Насіння плодів теж може прорости. Тільки будь обережна, якщо хтось дізнається про них, тебе можуть убити, щоб заволодіти таким скарбом. Вони – наш дар драконам. Нехай завжди ростуть у саду Великого судді, яким тобі судилося стати.

- Але як же я зможу знайти ті трави? – засмутилася Христина.

- Не думав я, що ти так подурнішаєш. Будь уважна. – усміхнувся Рейриндат, і дівчина повернулася до реальності.

Перше, що побачила Христина, розплющивши очі - це обличчя інсерту, який нависав над нею, ворушачи жвалами. Зойкнувши, вона відсахнулася від нього і спробувала відповзти.

- Перепрошую, ваша високість, що потривожив ваш сон. Я просто стежив, щоб на вашу шкіру не світило сонце, і ви не обгоріли. Так сказав ваш друг. – для підкріплення своїх слів, Карлейн показав дівчині лист, яким прикривав її від сонячного світла.

- Чому ти мене так називаєш? - Запитала Христя.

- Вибачте великодушно, вашу високість, вашого друга. Він відкрив мені велику таємницю, щоб я не скривдив вас. Я нікому не відкрию ваше інкогніто. - Христина здивовано озирнулася і знайшла поглядом Реінторра, що посміхався. Її погляд не обіцяв нічого хорошого.

- Ти б умилася, подруго. – долинув до неї голос кішки. - Он, хлопці вже й воду принесли. Ти ж дівчина, подивися на себе! На носі бруд, патли збиті, руки у крові. Фі!

Христина посміхнулася репліці кішки та оглянула себе. Так, і справді вигляд ще той. Вона підвелася, відійшла від ліжка на кілька кроків, і інсерт швидко подав їй шкіряне відро з водою. Ретельно вимившись, дівчина глянула на одяг. Непривабливий, увесь в плямах крові та бруду, він не був схожим на той чудовий білий костюм, в якому Христина хизувалась ще недавно. Довелося вдатися до побутової магії та прибрати весь бруд, розгладити кожну складочку. Всі дірки дівчина теж прибрала за допомогою магічного впливу. Все сталося в одну мить: раз – і одяг з брудного лахміття, блиснувши, перетворився назад на чудовий костюм.

- Хлопчики, мені треба відійти. - Інтимні потреби в поході, коли ти є єдиною дівчиною, приносили деяку незручність, але все ж хлопці були дуже ввічливими і ніколи не жартували з цього приводу. Та інсерт не зрозумів підґрунтя справи і рушив за нею. - Що таке? - Розсердилася вона. - Не можна мені навіть на кілька кроків відійти? Ану марш до багаття! - Закричала дівчина на збентеженого молодшого принца, який побіг назад - тільки п'яти заблищали.

Повернувшись до багаття, дівчина зрозуміла, що інсерт не розуміє причин усамітнення. Як пояснив їй Реінторр, вони надавали перевагу інтимним питанням у польоті.

Розчесавши волосся і зібравши його в тугий вузол, дівчина попросила осідлати їй скакуна.

- Я піднімусь вище і спробую розглянути, в якому боці знаходиться мертва земля. Її має бути видно, нав’ї не просто так на нас напали.

Здійнявшись у небо майже вертикально, дівчина охнула. Зовсім недалеко починалася територія, де рослини були млявими. Ще нещодавно, підлітаючи до цього місця, такого не було видно, або вони не звернули на це явище уваги.

- Ми вже поряд. Паростки смертельних рослин у тій стороні та вплив їх поширюється дуже швидко. Давайте збиратись. - Підігнала супутників Кріс.

Хлопці довго не роздумували. Вони спорудили з стебел трав і павутинної нитки ноші, в які помістили Лайона. Розмістивши їх між двома гаресами, вони всі разом вирушили в дорогу, орієнтуючись на зів'ялі трави. Коли перетнули кордон мертвих і живих трав, Христина розгледіла невеликі чорні стебла, що проглядали між зів'ялим листям. Навколо них вилися цілі зграї дрібних істот, не дозволяючи живим до них підібратися.

- Що будемо робити? - Запитав Реінторр, перекрикуючи тріск крил гаресів.

- Знижуємося, он там, здається, там ще чисто. – відповіла Христина. Кішка в кошику жалібно зам'явкала, розуміючи, що зараз вони опиняться в самому пеклі смерті.

На землі все здавалося спокійнішим. Нав’ї літали в повітрі, шукаючи жертв. Грунт був вкрай сухий, потрісканий. Христина опустилася навколішки і почала рити землю своїм ножем. Гостре лезо важко пробивалося крізь сухий ґрунт, але вона не зупинялася. Хлопці здивовано дивилися на неї, не розуміючи, чого вона намагається досягнути. Раптом поруч тріснула земля, і на світ з'явився чорний паросток. Один, крихітний, із єдиною брунькою на кінчику. По всій його довжині розташувалися гострі колючки, з яких одразу поплив чорний туман.