Розділ 19. Перша ночівля у Стародавньому Лісі

Дерева, що підступили до замкової стіни, були такими великими, що дві людини навряд чи могли б їх обхопити. Гілки тихо шуміли, наче застерігаючи подорожніх про щось небезпечне. Але невеликий простір перед ними яскраво освітлювало сонце і вогників, що їх зустріли минулого разу, не було.

Оглянули також і себе. При переході їхній вигляд змінився. Магія подарувала їм чудові магічні шати, дуже зручні, суворі, красиві та практичні. Лайон виявився одягненим у просторий чорний плащ, з-під якого виглядав чудовий чорний костюм і біла сорочка. Його звичні амулети розкинулися мальовничою гроною на грудях, прикриваючи собою частину вишивки, яка тонкими захисними рунами покривала всю тканину. Таку нелегко пробити магічним ударом. Він пошкодував лише, що кольчуги не було, але залізо – перешкода для роботи мага. Головним убором йому тепер служив крислатий капелюх, на якому був обруч у формі корони з величезним рубіном, що розкидає червоні сполохи від сонячних променів, що потрапляють на його межі.

Реінторра таємничий Лабіринт вбрав зовсім по-іншому. У нього не було жодної кольчуги, як і у товариша, але вбрання його було дуже яскравим. Небесно-синя сорочка, насичений темно-синій костюм, ясно-блакитний плащ і синій мисливський капелюх із пером. Обидва вони були взуті у високі чоботи зі шкіри віверни, оббиті пластинами з панцира дорослого баранця внизу.

Над образом Христини Лабіринт попрацював ретельніше. Її вбрання було білим, блискучим. Приталена блуза заправлялася в білі бриджі, чудова дорожня курточка з подвійним коміром і плащ з капюшоном такого ж ясно-білого кольору, прихоплений на грудях величезною алмазною брошкою. І кожна з цих речей розшита золотом, лінії складаються в хитромудрі фігури і створюють чудові поєднання. Здається, що візерунок зараз оживе. До костюму додавалася ще одна дрібничка: рукавички. При цьому права рукавичка була дуже довгою і закінчувалася наплічником і жорстким комірцем, що повністю приховував чарівний візерунок на шкірі. На голові красувався чудовий крислатий капелюх з великим пером невідомого птаха, а на ногах - високі чоботи з найтоншої шкіри білого індика з підшитими по всій довжині пластинами з панцира баранця. Невеликий каблучок і броньована панчоха чобота дуже сподобалися Христині, адже тепер її ноги були захищені від будь-яких магічних і механічних ударів до середини стегна.

Навіть Люсінду Лабіринт не обділив. Її кошик, який постійно тягала за собою Христина, змінив форму і став артефактом, що полегшує вагу всього, що туди потрапляло. Його стінки стали гладкими і відливали ніжним рожевим відтінком, який так подобався волохатій манірниці. Ось такий у неї тепер з'явився будиночок, куди вона могла сховати все, що хотіла й у будь-якій кількості. Шию її прикрасив чудовий сріблястий нашийник, прикрашений самоцвітами.

Крім того, у Лайона з'явилися піхви, зовсім прості, але вони були дуже зручні і добре доповнювали його вигляд.

Якщо подивитися критично, все йшло просто чудово. Хлопці одягнені пристойно, якщо враховувати капелюх Лайона – то й багато. Кріс взагалі виглядає багатою аристократкою на прогулянці. Але тільки навіщо це? Не може бути, щоб їм надали такі вбрання без причини.

Озирнувшись, Лайон зняв плащ і капелюх, склав їх акуратно, сів біля замкової стіни і сказав:

- Іти далі самотужки не раджу. Жителі зараз побачать нас і самі надішлють делегацію. Не варто їх змушувати турбуватися. - Він сумно зітхнув. - Та й здається мені, що недовго чекати. Занадто напружений тут Ліс.

Всі погодилися з його твердженням і розсілися вздовж стіни. Лайон став з цікавістю оглядати свою нову палицю. Вся поверхня цього виробу видатних майстрів була порізана дрібними рунами, що виконують роль охоронних, захисних і заклинань, що сигналізують. При появі небезпеки така палиця може не тільки позначити її, але навіть уточнити деякі деталі. І все ж, багато письмен були Лайону незнайомі, але він був упевнений, що з часом він з ними зможе розібратися.

Тим часом Христина і Реінторр, роздягнувшись майже догола, щоб не зіпсувати одяг, влаштували нове тренування у бою на мечах. Легкі клинки виблискували під сонячним промінням, але не видавали того характерного звуку, який є показником невмілого воїна, оскільки дбайливий мечник не стане бити клинком об метал. Вони швидко ухилялися від ударів, їхня швидкість була настільки висока, що навіть Лайон залюбувався танцем смерті, відклавши убік палицю.

Люсінда, як завжди, влаштувалася найкраще. Вона вилізла з кошика і затишно прилаштувалася між нагрітим камінням. Помітивши це, Лайон весело посміхнувся: її пухнасте тіло розтяглося вздовж каміння, задні лапки витяглися, наче вона робила зарядку, передні поклала перед собою і повністю розслабила тіло. Лише шия високо тримала голову, даючи чудовий огляд величезним блакитним очам. Рожева і золота шерсть на вушках, що стирчать, виблискувала, створюючи німб над її головою. Так, вона вміла ефектно лежати. Рука сама тяглась погладити пухнасту спинку, але Лайон вирішив поки що не ризикувати.

Милуючись супутниками, хлопець упустив момент, коли з тіні лісу випурхнуло кілька блакитних метеликів. Він помітив їх лише тоді, коли ті підлетіли зовсім близько. Принц неквапом підвівся і схилив у їхній бік голову, зберігаючи гідність. Христя із Реінторром, помітивши це, теж припинили тренування і наблизилися до друга. Всі завмерли в очікуванні. Навіть кішка розгорнула своє чуйне вухо в їхній бік.

- Доброго дня вам, мандрівники. - пролунав тихий голос з боку метеликів. – Що потрібно вам у наших краях?

- Я Лайон, принц Оландірона. – відповідь сторожам була лаконічною, в голосі відчувалася повага, але більше нічого. – Прибув із неофіційним візитом до вашого правителя.

- Вибачте великодушно, що не можемо ми вас одразу в наші палаци відвести. Зачекайте, будь ласка, на рішення повелителя. – І маленький загін метеликів попрямував до лісу.

Христина та Люсінда заворожено стежили за їх польотом, поки ті не зникли з очей. Трохи згодом Реінторр мовчки почав викладати камінці, створюючи коло. Лайон спочатку спостерігав за тим, як хлопець перебирає гравій, якесь каміння відкидає, інше укладає, далі запитав: