Розділ 12. Клан Кришталевих драконів

…І у снах вони побачать свою половинку…

З віршів Альтерна Дрейжино

Сни…

Де вони народжуються і звідки приходять до людської свідомості? Що вони являють собою? Можливо, це казки, навіяні нам невідомими авторами... А може, це маленьке віконце, яке дозволяє нам зазирнути в майбутнє, приготуватися до чогось... Вони можуть бути шаленим народженням пов'язаних між собою думок і відчуттів, що буріли у свідомості протягом усього дня... Або все-таки нитка зв'язку з іншими світами... Важко прийняти пояснення вчених Землі, яке свідчить, що це лише марення втомлених нейронів. Ми й не будемо, адже насправді все так просто: сон – це сукупність усіх перелічених вище явищ.

Її знову розбудив Сон. Не просто сон, який сниться після тяжкого трудового дня. А Сон. Він розбурхував, дратував і манив, залишаючи при цьому відчуття зв'язку з ним. Непереборним та міцним.

Засинаючи, вона бачила очі. Здавалося, що вони сповнені смутку і благають про прощення. Незрозуміло чому, але дівчина розуміла, що вибачення просять у неї за щось дуже важливе, але за що…

******

Прокинувшись, Христина почувала себе дуже добре. Легко розім'явшись і поснідавши згустком енергії, вона почала викреслювати на піску карту, уявляючи собі те, що побачила уві сні. Дракону стало це цікаво.

- Що це?

- Просто карта. Мені вона сьогодні наснилася. Було дуже цікаво. Ось намагаюся відновити по пам'яті.

Дракон уважно придивився до ліній на піску, простягнув лапу, зробив кілька виправлень і сумно сказав:

- Це Сент-Орін. Там був наш дім. – сказавши це, Реінторр поринув у роздуми.

Через деякий час юний дракон запропонував Крістіні знову політати. Вона звично сів між крил і повністю віддалася польоту. Вітер, подарований Реінторром у небесах, ворушив руду гриву, а дівчина підставляла обличчя під струмені до того нерухомого повітря. Треба ж, вона починає забувати, який вітер на смак… Сум почав розливатись у грудях, підточуючи її зсередини. На очі набігли сльози, і вперше за весь час, що вона тут, Кріс заплакала. Сльозинки злизував вітер, висушуючи шкіру, а вона дивилася на цей чужий краєвид і шалено хотіла додому.

На відміну від минулих поїздок, дракон не кружляв над гайками. Цього разу він піднявся високо-високо, так що світ навкруги став здаватися просто наповненим темрявою, а земля його уявлялася невеликими острівцями, на яких вели своє неспокійне життя якісь похмурі істоти. Рухи ящера набули цілеспрямованості, і невдовзі Христина побачила ланцюг гір, поцяткований великою кількістю печер, біля яких відпочивали дракони, схожі на Реінторра. Тут вони й приземлились.

Від найбільшої з найближчих печер до прибулих підійшов величезний дракон. Трохи пізніше дівчина зрозуміла, що це була дракониця, оскільки вона звернулася до гості нехай і рокотливим, низьким, але все ж таки жіночим голосом.

- Вітаю тебе, дочко Землі. Мене звуть Арріна.

- Вітаю. Я Крістіна, можна просто Кріс. – несміливо відповіла та й трохи зніяковіла.

– Будьте нашою гостею. Ми всі будемо раді вашій присутності у нашому клані. Дуже давно нас не відвідували такі чарівні створіння.

Дівчина стримано подякувала драконові і пішла слідом за нею. Як зрозуміла Кріс, Арріна – один із найдоросліших драконів всього клану. Мало хто з них міг змагатися з нею у розмірах. Привівши дівчину до своєї печери, Арріна запропонувала їй оселитися разом із нею та її сином. Кріс зніяковіла, лише пізніше зрозумівши, що йшлося про Реінторра.

***********

Великих змін у житті дівчини не сталося. Вона продовжувала тренуватися і вчитися магії, спати лягала, коли втомлювалася, знову бачила ті ж сни. Тільки регулярно ален Арріна запрошувала її на збір клану, як про себе називала те, що бачила, дівчина. Дракони сідали на скелях та піску, розповідали різні історії та розпитували Христину про її світ. Їм було все цікаво. Час від часу дівчина брала до рук гітару та знайомила драконів із піснями свого світу.

Все було цікаво, дівчина не особливо страждала від неробства. Але одна думка не залишала її: як поновити роботу гаджетів? Батареї давним-давно сіли, а електричної мережі на цьому світі немає. Із цим питанням вона звернулася до Реінторра.

- Що тут голову ламати? Звернись до нашого майстра Ррівена. Він і в тому світі дуже любив розглядати вироби гномів, призвичаївся їх ремонтувати. Тільки сміявся, що магія набагато досконаліша за техніку. Може він і зацікавиться твоїми речами. Дивися, і порадить що. - Давши вичерпну відповідь, Реінторр підхопив подругу і потяг у небеса.

З того часу Христина часто чатувала на майстра Ррівена біля його печери. Він давно вже відклав свій ковальський молот і тихо байдикував, як і всі в селищі. Але кожне її звернення до майстра закінчувалося однією і тією самою фразою:

- Дівчинко, не заважай. Я дуже зайнятий дракон. - І майстер йшов.

Христина і не думала здаватись. Щоразу, повертаючись до селища, вона не поспішала до своєї печерки, а сідала біля входу до обителі Ррівена. Якось вона не витримала і почала перебирати струни гітари, примовляючи у стилі репу:

- Говорили мені друзі, Ррівен майстер хоч куди. Йо-о-о. Тільки як так може бути, не хоче він зі мною говорить. Йо! А в мене, а в мене, а в мене-я-я трапилася страшна-страшна біда. Техніці тієї-ї-ї робота гномів не рівня, але не розібратися мені в ній ні чорта.

Пісенька не те щоб гарна, не те щоб цікава, але на дракона подіяла. Він вийшов у людській іпостасі, склав руки на грудях і витріщився на Христину своїми янтарними очима.

- Ну, чим тобі може допомогти уславлений коваль драконячого племені? – тихо промовив він.

- Ви вибачте, що я так настирливо домагаюся нашої зустрічі, але мені просто необхідно знайти зарядний пристрій для моїх технічних помічників. Вони призначені для відтворення музики та проектування живих картин. Ось тільки не знаю, чи зможете ви мені допомогти. Реінторр сказав, що ви найкращий. – крапелька лестощів справила свій вплив і грізний дракон трохи відтанув.