Розділ 11. У серединному морі

Море є місцем існування таких істот, як сирени, медузи, чуда-юда, морські змії. Що кумедного я сказав? Так, панове, чуда-юда. Є й такі у світі істоти. Я ж не винен, що вдома вас нічого не вчили.

(З лекції професора Бортіана)

Так вони й пливли. Один день змінював інший, як дві краплі води, схожий на попередній. Цю монотонність порушували лише рідкісні моменти, коли галера робила зупинки у невеликих прибережних селищах, щоб запастися свіжою провізією та водою. Треба сказати, що годували дітей якісно. Фолтест не скупився на золото і завжди отримував лише якісні продукти. Куховарством займався старий, висохлий, немов древній пергаментний сувій, орк. За виразом його обличчя (вірніше було б сказати морди) було видно, що він далеко не розділяв смаки людей, але, тим не менш, готувати у нього виходило якісно та смачно. Спочатку дітям було якось не по собі харчуватися стравами, приготованими лапами орка, але потім вони звикли і перестали звертати на це увагу.

Чим далі галера просувалася на південь, тим ширшала річка. Її береги всі віддалялися і віддалялися, поки не пропали з поля зору зовсім. Про те, що вони вже в морі, хлопці дізналися лише через кілька днів, коли прямо перед носом судна з води раптом виринула голова гігантського морського змія і втупилася в хлопців своїми немиготливими очима. Потім за величезною, трохи приплюснутою зміїною головою, виблискуючи на сонці розводами дрібних яскраво-червоних лусочок, з'явилася довжелезна товста шия. Про розміри всього тіла істоти можна було тільки здогадуватися.

Лайон з Еріком, які до цього ліниво розмовляли після ситного обіду в тіні під вітрилами, миттю скочили зі своїх місць. Такого чуда-юда ще не доводилося бачити ні тому, ні іншому. Хоча Лайон зустрічав його зображення в деяких бібліотечних книгах, а Ерік чув розповіді про нього від старих бувалих мореплавців, але щоб живцем ніколи. Хлопцям було водночас і страшно, і цікаво. Але що найдивовижніше, крім них, здавалося, ніхто більше не надав особливого значення цьому інциденту. Орки, як ні в чому не бувало, продовжували займатися своєю повсякденною роботою, тільки раптово стих вітер, що незмінно супроводжував корабель. Вітрила обвисли, і галера практично зупинилася. А потім сталося вже зовсім незвичайне. На палубі з'явився Фолтест. Пройшовши на ніс корабля, він зупинився біля поручнів навпроти монстра, що з'явився з морських глибин. Змій у свою чергу низько опустив голову, вигнувши дугою шию, і наступні кілька хвилин чоловік і звір невідривно свердлили один одного поглядом. Здавалося, між ними йшов німий діалог, що швидше за все так і було, після чого Фолтест круто розвернувся, щось крикнув командою по-орочому, і пішов до себе в каюту. Чудовисько ж вишкірило два ряди зовсім не зміїних зубів-кинджалів, видало утробне ревіння і зникло в безодні. Ще кілька хвилин його силует можна було розрізнити під водою, але потім він загубився в підводних тінях. Знову повіяв попутний вітер і плавання відновилося.

Через кілька днів після цієї події далеко попереду з’явилася вузька смужка молочно-білого чи то пару, чи туману, яка все росла і росла, поки не заповнила собою весь обрій.

-Подивися, Рись! Це туман! - Вигукнув Лайон, коли вже стало чітко видно те, що знаходиться перед ними.

-Сам бачу, хоча погода явно не підходяща. – у відповідь буркнув Ерік. Він уже почав дрімати на одній із призначених для веслярів лав. Окрик принца його розбудив.

-Яка погода! - Не вгавав Лайон - Ти хіба забув? Гаардін – острів у тумані. Ми підпливаємо.

Сонце вже хилилося до заходу, коли галера наблизилася майже впритул до петлі, що огортала все навколо. Знову стих вітер. Орки-матроси розсілися по лавках, що стояли вздовж бортів, і дружно взялися за весла. Молодий, судячи з світло-зеленого кольору шкіри, їх родич сів прямо на палубу в центрі корабля і почав не поспішаючи відбивати кулаками ритм на чомусь, віддалено схожому на барабан. Кожен його удар супроводжувався зливним сплеском весел. Туман стояв такий, що за кілька кроків уже неможливо було щось розрізнити. Іноді по окрику рульового веслування припинялася, а потім відновлювалася знову в темпі, що постійно змінювався. Залишалося лише дивуватися, як можна було правити судном у таких умовах.

Хлопчаки, що розташувалися на носі по обидва боки від міфрилового дракона, щосили вдивлялися в далечінь, намагаючись першими розрізнити край туману, за яким знаходилися заповітні острови знаменитої Школи. Іноді вони розрізняли то з одного борту, то з іншого, розмиті й до невпізнанності спотворені обриси чи то зубів скал, що стирчали з води, чи то скам'янілих від часу рифів. Одноокий орк, що стояв біля керма, впевнено вів корабель повз ці перешкоди, наче знав кожну напам'ять. Приблизно через годину такого незвичайного плавання, непроглядна пелена почала рідшати, розсмоктуючись і розчиняючись у повітрі, поки не зникла зовсім.

На превелике розчарування хлопців, сонце вже сіло й свої законні права набула ніч. І тому нічого, крім темної громади поцяткованого сотнями різнокольорових вогників острова прямо по курсу, більше не було видно. Обійшовши його, галера впливла в велику тиху бухту, і вже тут майбутні учні змогли гідно оцінити красу і велич нічного Гаардіна, що відкрився їм.