5. Хороші наміри.

• Я не знаю, що й сказати, — Максим не брехав. Не часто почуєш таку заяву від зовсім незнайомої людини, та дівчина не відреагувала на слова. Вона стояла і ховала погляд у свої білосніжні кросівки. Незрозуміле поєднання зухвалості та сором'язливості.
• Так, я розумію, про що ти. Але мені набридло перешіптування за моєю спиною. Краще вже сказати, як є.
• Вибач, я не...
• Все нормально. Чесно. Я рада, що викинула це з себе, — на щоках Аліси з'явився рум'янець і сором. Можна лише здогадуватись, що там в її голові крутилося, та виглядало на те, що дівчина шкодувала про свої слова. — Твоя кузина дуже мила. То до зустрічі завтра на роботі. Уже пізно.

Зовсім короткий відрізок часу Максим стояв без руху, якісь непритаманні йому реакції викликають люди в цьому містечку. Піддубний не такий, чи то він уже в роль увійшов, що сам себе не впізнає. Та Аліса все ще залишалась цікавим і корисним об'єктом, вона також щось приховує. Можливо, вона знає, хто вбивця.

Дівчина повільно віддалялася, силует ставав нечітким, коли Максима осінило. Нащо втрачати такий шанс, який сама доля йому підкинула. Він підбіг до Аліси, загородивши дорогу, і зовсім легко стиснув руку вище ліктя.

• Давай я тебе підвезу. Уже пізно, сама знаєш.
• Дякую, але думаю, що на сьогодні з тебе досить моїх одкровень. Та й в нашому містечку нема не знати яких кримінальних авторитетів.
• Ні-ні, я наполягаю. Ти мене заінтригувала і мені варто почути від когось досвідченого, як не нажити ворога в образі Карини. Денис сказав, що ти ідеально підійдеш для цього, — дівчина засміялась, так щиро і дзвінко, на щоках з'явились дві ямочки, що Максим визнав милим.
• Та я живу не так далеко.
• Які ж ви, сучасні дівчата, важкі. Я тут джентельменом пробую бути, а чую одну за іншою відмову. Підіграй бідному хлопчині, щоб вже зовсім повним дурнем не вийшов з цієї ситуації, — Аліса дивилась на цього веселого хлопця і складалось враження, що знає його уже багато років.

Він вмів гарно говорити, підібрати слова, щоб влучити в ціль. Та й Аліса не хотіло пручатися, недавні проблеми добре потріпали нерви. Потрібно було рятувати те, що залишилось, а провести трохи часу з веселим і симпатичним хлопцем непогана ідея. Їй не хотілося думати, що він незнайцомець, що він несе якусь загрозу, що її батько міг би придумати сто сценаріїв, як молодик її вбиває, потім добряче вилаяти за таку безвідповідальну поведінку. Але саме цього їй хотілося — шаленства, безвідповідальності, відключити мозок і насолоджуватись моментом.

Відповідь затягнулась, і Макс уже готовий був визнати свою поразку, та все ж щось в цих голубих очах давало надію на перемогу. Як же ж її вираз обличчя видавав наскільки важко Алісі прийняти рішення, так по-дитячому наївна і боязка. З якого це дива Максим раптом почав помічати такі речі, думки якісь незрозумілі лізуть в голову? Єдине, що зміг зробити, це струснути головою, ніби скидує хлам з неї.

• Добре, не часто джентельменів в наш час зустрінеш. Ким же я буду, якщо не скористаюсь такою пропозицією.
• Ось це правильно.

Двері автівки голосно заскрипіли, а щоб їх зачинити треба було добрих кілька разів гримнути з усієї сили. Як хотілося Максиму зараз телепортувати свою красуню сюди: безшумну, до неї сили не треба, а лише делікатно потягнути на себе ручку і все. Покатати б на ній цю не однозначну дівчину. Знову Максим полетів думками не туди. Двигун загудів і вони рушили, коли сонце уже повністю заховалось за небокрай.

Містечко на вечір ставало зовсім іншим, ніби його перевдягали, відкривали справжнє обличчя. Максим не втримався і зупинився на хвилину на мості, з якого виднілась набережна.

• Гарно, правда? — Аліса теж замилувалась, вдихнула прохолодне повітря і згадала свої дитячі мрії. — Це найромантичніше місце в нашому місті. Усі туристи приходять сюди, щоб освідчитися. І не лише туристи, місцеві також. Я часто сюди втікала вечорами, коли батько був на роботі. Сиділа і думала.
• То куди далі?

Максим переборов порив розпитати про ще якісь історії з дитинства Аліси, він запевняв себе, що не можна так швидко прив'язатися до людини, до дівчини. Не може за якихось десять хвилин з'явитись симпатія, щоб дівчина от так сподобалась. Та й уже давно такого не було, можливо, Макс забув, як це відчувати. Усю дорогу в машині панувала мовчанка, Аліса лаяла себе за таку відвертість та довгий язик. Зазвичай, така поведінка лякає представників протилежної статі. Їй то не знати. Як сильно вона не хотіла себе змінити, нічого не виходило.

• Ось приїхали. Дякую.

Дівчина вистрибнула з машини, Максим за звичкою потягнувся рукою до борідки, якої уже не було. Пальці сковзнули по гладкій шкірі і від незвичності пішло поколювання. Він вискочив одразу за дівчиною, встиг ще зловити її біля дверей.

• Ми мали поговорити. Вибач, я буваю...
• Не треба пояснень, Максиме. Дякую, що підвіз, — зелені двері зачинились перед самим носом. Щось в голосі дівчини змінилось, він її образив, це Максим зрозумів одразу.
•  Дурень, ти Піддубний. Так промахнутися, — по дорозі до квартири подзвонив Ростик. Та сказати він нічого не встиг, Максим говорив швидше з собою і для себе. — Я тут на завданні, і робити треба все, що вимагає ситуація. Навіть, якщо треба буде закохати в себе якусь провінційну дівицю, я знайду вбивцю Анді. Бо саме це найважливіше.
• Це жорстоко, Максе. І ти перебільшуєш. Не треба нікого в себе закохувати. Якщо вона щось знає, то треба знайти правильні важилі і вона все розкаже.
• А якщо не розкаже?
• Максиме, не дурій. Як ти казав, її звати? Аліса?
• Так, Аліса.
• На неї нічого нема, як і на інших. Вся інформація в тебе на пошті. Можливо, ця Аліса знайшла нірку, щоб залізти тобі в душу, а тобі лячно. От верзеш всяку дурню.
• Не розказуй байки, Гак. Подзвоню, коли будеш потрібний.