~•~ 11. Кривава Мері

~•~Зима - 2012 р.~•~

Час стікав як пісок... Маркіян освоївся на новій роботі і знайшов спільну мову з колегами, а головне - з шефом. З Марго вони вже зустрічалися близько року, він допоміг їй з університетом, адже бачив її талант. Тим більше, у майбутньому вони могли б разом працювати. Можливо, пізніше він відкриє власну фірму і йому знадобиться хороший дизайнер.

Марго довго вагалася, але згодом погодилася стати дівчиною Маркіяна. Він допомагав їй матеріально і підтримував морально, а її бабуся просто обожнювала його. З бабусею Марго, на даний час - все було добре. Пів року тому. Марго випустилася з університету з непоганими рекомендаціями і зараз працювала над одним проектом. Якщо вона його добре здасть, то фірма, в якій вона стажувалася, підпише із нею контракт на 3 роки. Коли Маркіян запропонував їй влаштуватися в фірму, де працював сам, то вона відмовилася. Вона сказала, що не хоче отримати роботу "по блату", бо хоче сама всього досягти. Марко трохи засмутився, адже так вони могли б бачитися щей на роботі і проводити більше часу разом, але він повністю підтримав її. Він дотримувався принципу, коли людина важлива тобі, ти ставиш її потреби вище за свої.

Все ніби було добре. За рік його роботи в фірмі, він підписав чимало успішних контрактів і життя по-троху налагоджувалося. Маркіян по-троху заощаджував гроші, бо хотів купити власну квартиру, але йому все ще не вистачало певної суми. Після покупки квартири, він планував освідчитися Марго. Вони часто говорили про спільні плани на майбутнє, але на даний час - Марго хотіла зосередитися на кар'єрі. Маркіян підтримував кохану, бо для неї це було вкрай важливо.

- Привіт, Марго. Сьогодні у тебе неймовірний вигляд. - голос Андрія пронизав спину Марго. Це був голос Біди Андрія Миколайовича - виконавчого директора фірми "GOLIAF Design", і по сумісництву - шефа Марго. От хто-хто, а він був справжньою БІДОЮ для всіх, а найбільше - для свого батька.

- Доброго дня, Андрію Миколайовичу. Дякую за комплімент! - крізь зуби посміхнувшись, сказала Марго шефу. Її дуже дратували постійні залицяння начальника, але вона нічого не могла з цим вдіяти. Він був реальним бабієм, постійно зависав в клубах і готелях з різними дівчатами. Неодноразово п'яний дзвонив і до неї, коли його наречена чекала його вдома. Так, він був заручений, але його це не сильно хвилювало, і тим більше - не зупиняло.

- Марго, у мене є ідея! Давай вип'ємо кави і обговоримо це? Заїдемо в мою улюблену кав'ярню. - його посмішка нагадувала звіриний оскал. Боже, як же він дістав Марго.

- Мені дуже шкода, Андрію Миколайовичу! Ми з подругою давно не бачилися, от і зустрілися перед роботою. Трохи потеревенили за чашечкою кави. - Марго розвернулася, щоб вже піти в свій кабінет. Та шеф наполягав на своєму:

- Можеш називати мене Андрій. Нас всеодно ніхто не чує. Як шкода... То може після роботи вип'ємо кави? - він підморгнув.

- Щиро дякую за запрошення, але я не можу! Нажаль, у мене вже є плани на вечір.

- Ти впевнена, Марго? - грізно перепитав Андрій.

- На 100%. З вашого дозволу, я піду працювати. - і вона зникла за дверима свого кабінету.

- "Ну нічого, кицюню... рано чи пізно, ти вип'єш зі мною кави і не тільки..." - подумав Андрій і направився до свого кабінету, єхидно посміхаючись.

***

- Боже, скільки я маю ще терпіти це? - Марго притулилася спиною до дверей свого кабінету, коли увійшла в нього. Постійні залицяння і підкати з боку шефа страшенно непокоїли Марго, а іноді - навіть лякали. І що, що він симпатичний, успішний, забезпечений, але він зовсім не серйозний по відношенню до жінок. Часто заводив жінок на "одну ніч". Іноді, навіть здавалося, що розбивати жіночі серця - це його улюблене хоббі. Він вже мав, красиву і забезпечену наречену, яка терпіла всі його витівки і багато чого йому дозволяла. Вони були варті одне одного і тільки на публіці робили вигляд "щасливої парочки". Його наречена - була донькою керівника фірми-партнера, тобто у них були класичні ділові стосунки, про кохання і мови не могло бути. Бізнес - суцільний бізнес. Марго не розуміла, як можна жити і будувати сім'ю з людиною, яку ти не кохаєш і до якої ти нічого не відчуваєш. І взагалі, одружувати дітей заради грошей - це якась дикість у XXI ст. Адже, ми живемо в цивілізованому суспільстві, де кожен має право обирати з ким жити та кого любити, з ким будувати сім'ю і народжувати дітей.

Цілий день Марго працювала в звичному режимі, що навіть не помітила як стемніло. Раптом, у двері її кабінету хтось постукав, Марго аж підскочила на місці від несподіванки. Двері повільно відчинилися:

- Привіт, сонце, сюрприз! - сказав Маркіян, увійшовши в кабінет Марго з великим букетом рожевих троянд. - Ти чому не відповідала на мої дзвінки? Я страшенно хвилювався! - він підійшов до Марго і міцно обійняв її. Вона вдарила його легенько по плечу своїм маленьким кулачком:

- Ти скажений, налякав мене!

- Щось сталося? Марго, що таке? - занепокоєнно глянув на неї Маркіян.

- Та нічого! Просто, сильно занурилася в роботу. І навіть не помітила як стемніло. - Марго ніжно усміхнулася.

- Я дзвонив тобі сотню раз, але ти не відповідала! Ти забула, що сьогодні у нас побачення в твоєму улюбленому ресторані? До речі, це тобі - твої улюблені. - Маркіян простягнув букет Марго.

- Вони прекрасні! А котра вже година? - Марго взяла квіти з рук Маркіяна й чмокнула його в щоку: - Дякую, любий!

- Вже пів на восьму. - він глянув на свій наручний годинник, який колись йому подарувала Марго.

- Ой, лихо! Ми запізнюємося! Де мій телефон? - Марго хаотично почала збиратися і шукати свій телефон, який лежав на робочому столі під купою паперів.

- Заспокойся, сонце! Ось твій телефон. І на ньому, як завжди, ввімкненний режим "Без звуку". - він ніжно посміхнувся, протягуючи їй смартфон.

- Пробач! Я вимкнула звук, щоб мені не заважали працювати. Ого - 23 пропущенних?! - вона аж пискнула від здивування, коли поглянула на заблокований екран телефону.