~•~ 5. Філіжанка кави

~•~Осінь 2020 р.~•~

Не думайте, що всі люди навколо постійно спостерігають за вами, помічаючи всі ваші недоліки і запам'ятовуючи всі ваші слова. Люди зациклені на своїх проблемах. Велику частину часу вони думають про себе, навіть коли роблять вигляд, що слухають вас. Тому розслабтеся і заспокойтеся. Немає жодних підстав боятися спілкування або публічних виступів. Люди набагато менше звертають увагу на вас, ніж ви самі про це думаєте.

Звук будильника і знову пора вставати, спочатку ранкова пробіжка, потім холодний душ, кава з бутерами і знову робота.
Маркіян ледве росплющив очі, йому так не хотілося прокидатися, адже йому наснився прекрасний сон:
- Знову понеділок! - на будильнику була 6:00 ранку. Пора вставати... - тихо промовив Маркіян.
Ледве піднявшись з ліжка він попрямував в ванну кімнату, щоб почистити зуби і вмитися. Хвилин через 8 він вже був одягнений у свій чорний спортивний костюм, в якому бігав щоранку. Він узяв навушники Airpods і ключі від квартири, що лежали на столику в прихожій і двері за ним гучно гримнули.
Вийшовши з свого під'їзду він попрямував на стадіон, що знаходився навпроти його будинку через дорогу. Щоранку він там бігав, намотуючи по 10 кіл. На вихідних, він ходив у спортзал, де займався з тренером.
Вдягнувши навушники і ввімкнувши свою улюблену музику, він почав свою пробіжку. Він завжди підтримував своє тіло в формі, правильно харчувався і майже не вживав алкоголь. У нього було шикарне спортивне тіло, але ніхто не знав, якою великою ціною йому воно дісталося, окрім нього самого.
Повернувшись додому після 40-ка хвилинної пробіжки, він попрямував на кухню. Ввімкнув чайник і направився у душ. Поки він приймав душ, чайник закипів і почав свистіти. Раптом роздався стандартний рингтон Apple...
- І хто там надзвонює, із-поза ранку? - запротестував Маркіян виходячи з душу і витираючи рушником мокру чуприну.
На годиннику було 7:30. На кухонному столі на моніторі IPhone висвітлився номер Аліси - секретарки шефа:
- Так, Аліса! Чим зобов'язаний дзвінку в таку рань?
- Маркіян Данилович, вибачте, що турбую вас так рано. Шеф збирає термінову нараду на 8:30. Наказано з'явитися всім учасникам проекту для словацьких партнерів.
- Добре, Аліса. Я зрозумів! Постараюся встигнути. - він поклав слухавку - Дідько, а ще пізніше не могли мені подзвонити?! Невже не можна було вчора усіх попередити?! І що знову з тими словаками? - заливаючи каву бурчав Маркіян.
Випивши, як завжди, кави з бутерами, він одягнувся в білу сорочку, темні джинси і піджак. Він дотримувався офісного дрес-коду, але трішки розбавляв його своїм стилем. Одяг в офіс він готував ще з вечора - це вже було для нього, як щоденний ритуал. Адже, він мав виглядати солідно, як належить головному архітекторові. За останні кілька років, що він працював архітектором провідної української будівельної компанії, за його плечами було чимало успішних проектів. Маркіян взяв телефон і ключі від свого Мерса кольору мокрого асфальту і вийшов з дому.
Біля ліфту стояла його сусідка Ксенія. Це була пишногруда висока блондинка. Вона щойно збиралася на пробіжку і знову була одягнена у свій, традиційно, рожевий спортивний костюм. Її вигляд був однаковим щоранку - підкачані ботоксом губи, скули, лоб. Нарощені вії з ефектом 3D та акуратний манікюр:
- О, Марк, привіт. Ти куди так рано, такий діловий?! - привітно посміхнулася Ксенія.
- О, Ксенія і тобі привіт. А я подумав, хто це так засліплює мій погляд? А це твій блискучий вигляд! - м'яко посміхнувся він у відповідь.
- Дякую, у мене завжди неперевершений вигляд! То може вип'ємо кави? - вона так і не зрозуміла його натяку і намагалася фліртувати з ним.
- Я б залюбки, але у мене термінова нарада в офісі. Може якось іншим разом!
- Бідняжка, так трудишся! Йдеш на роботу, коли всі щойно прокидаються, приходиш з роботи, коли всі вже лягають спати. - з сарказмом сказала вона.
- Ну що поробиш, таке життя! Одні - працюють, щоб досягти чогось в своєму житті, а іншим - подають усе на блюдечку. - ліфт зупинився і Ксенія вийшла з презирством побажавши Марку: - Гарного дня!
Двері зачинилися і Маркіян видихнув з полегшенням. Його бісила Ксюха, яка вічно клеїлася до нього. Вона зовсім не відносилася до того типу жінок, які могли б сподобатися Марку. Вона була вся така "штучна", куди не глянь, йому ж була більше до вподоби природна краса. Ксенія, мабуть, жодного разу ніде не працювала в своєму житті, адже її татко - місцевий політик, тай "папіків" у неї було достатньо. Зазвичай Маркіян, старався з нею якомога рідко зустрічатися і коли випадково зустрічався, то був вельми ввічливий із нею.
Ліфт зупинився на підземній парковці і Марк попрямував до свого Mercedes класу люкс. Mercedes-Benz S-Class - був його найбільшою гордістю, адже він заробив на нього сам, своїми потом і кров'ю. Хоча крові там і не було, а от недоспані ночі, проведені вихідні в офісі за проектами - так. Його Мерс, хоч і не був вже таким новим, та жодного разу ще не підводив його. Заводячи свого "металевого коня", він поїхав на роботу. Його офіс знаходився в центрі міста. Їхати треба було 20 хв, якщо не буде корків на дорозі.

І знову ці львівські корки... Прекрасне місто, яке колись отримало статус культурної столиці - неймовірний колорит, стародавня архітектура і смачнюща кава з шоколадом... Але ранкові корки - це найбільший його мінус. Марко вже 15 хв стояв у пробці на центральній вулиці, його нерви почали здавати. Він нервово глянув на свій Rolex, який подарував йому шеф, коли їхня фірма потрапила до списку найкращих в Західному регіоні. Годинник показував 8:15, нарада почнеться через 15 хв, йому аж ніяк не можна було запізнюватися:

- От, блін! Ну чому саме сьогодні ці довбані корки? Якщо я не приїду вчасно, то у шефа будуть серйозні проблеми. А ця міжнародна угода між нами і словаками - може зірватися... - він нервово тарабанив пальцями по кермо авто.

Нарешті авто рушило з місця, Маркіян натис на педаль газу і вже через 10 хв був на парковці офісу, до наради лишалося 5 хв. Він швидко вхопив свій портфель, в якому були документи і ноутбук і поспішив до ліфта, йому треба було підійматися на 3 поверх.