6. Маркіян

Після трьох місяців сумлінної праці, безсонних ночей у офісі, Марко нарешті завершив проект. Тепер лишалося лише гарно презентувати його клієнту і запустити процес у дію. За його підрахунками на будівництво тобто реконструкцію, знадобиться 4-6 місяців. Все залежало від залучених клієнтом спеціалістів. Ну і під його пильним наглядом і контролем, цей проект точно матиме успіх. Шеф обіцяв йому, що як він вкладеться в термін, то одразу отримає підвищення, про яке так давно мріяв.

Колись, воно було потрібне йому для Марго, щоб купити гарний будинок десь у передмісті і насолоджуватися такими швидкоплинними моментами. А зараз, це потрібно було йому для самореалізації. Щоб в першу чергу довести самому собі чого він вартий. А далі у нього буде все те, що він забажає.

Нарешті настав день Х. Нарада пройшла успішно. Вони вирішили щось перекусити в ресторані. Справа залишалася за меншим. Федір Борисович, почав першим свою розмову:
- Слухай, Марко. Якщо наш проект завершиться успішно, то ти точно отримаєш підвищення. - він уважно на нього глянув: - Тільки не підведи знову, ок? 
- Федір Борисович, я ж уже говорив, що зав'язав із цим. Все пройде гладко. - Марко впевнено сказав.
- Я на це сподіваюся. Ти хороший спеціаліст у своїй сфері. Шокода б було втрачати такий талант. - чоловік сигналом покликав офіціанта.
- Ну, що ви готові зробити замовлення? - хлопець наче виріс з ні звідки.
- Так, одне амерікано і різотто з креветками. Марко, а тобі що? - тепер шеф звернувся до Маркіяна.
- Я не дуже голодний, а від кави б не відмовився! Мені одне еспрессо, будь ласка. - Марко говорив до офіціанта.
- Ти впевнений, що не хочеш чогось перекусити? Я запросив, то ж і рахунок оплачую теж. - підморгнув йому шеф.
- Ні, я справді не голодний. - запевнив його Марко.
- Тоді це все! - цього разу Федір Борисович звернувся до офіціанта.
- Добре. - хлопець забрав меню і негайно направився виконувати замовлення.
- То про що ми говорили? - тепер він звернувся до свого підлеглого.
- Про новий проект, який нам пропонують словаки. Але, спочатку ми маємо завершити реконструкцію.
- Точно! Проект нового торгового центру в Братиславі. Наші майбутні клієнти дуже впливові в цій сфері, то все повинно бути ідеально. - шеф зробив ковток кави, яку йому щойно приніс офіціант.
- Що саме вони хочуть? - серйозним тоном запитав Марко, який пив своє еспрессо.
- В них дивні бажання. По-перше, там повинен бути аквапарк, ковзанка і боулінг, по-друге вони планують здавати в оренду свої торгові павільйони лише елітним брендам. А ще вони хочуть парковку на 1000 авто і дитячий центр розваг. Це вже більше схоже на якийсь розважальний комплекс. Планують власний безкоштовний трансфер з міста до цього ТЦ. Але, я зовсім не уявляю, як це все поєднати. І про кінотеатр не можна забувати.
- Який бюджет вони планують потратити?
- Точної смети ще немає, але вони працюють над цим. У них там виникли якісь розбіжності. Вони хочуть, шоб це виглядало елітно, але було доступно для всіх.
- Це буде складно! Коли у нас зустріч з їхніми представниками?
- Марко, я покладаюся на тебе. Впевнений, з твоїм талантом у тебе все вийде! Я ще не погодився з ними співпрацювати, тому поки дата і час зустрічі не відомі. Я попросив кілька днів, щоб подумати. Ти ж розумієш, що зараз для нас в пріорітеті - реконструкція пансіонату, вони вже знайшли реставратора для зовнішнього фасаду.
- Чудово! Я вже почав розробляти план ремонту в середині, все як вони хотіли. 
- Супер. Я розраховую на тебе! - зрадів Федір Борисович.

*****

В Маркіяна сьогодні був дуже продуктивний і насичений день. Давно він так активно не працював. Спочатку презентація до проекту з пансіонатом, потім зустріч із шефом. Далі кілька зідзвонів по відео і дві зустрічі з клієнтами, а далі вечеря в Микити. І тільки пізно ввечорі він приплентався додому повністю безсилий. Швидко прийняв душ і ввімкнув телевізор, щоб подивитися якусь передачу перед сном. Він швидко перемикав канали, поки в його око не втрапила якась документальна передача з психології. Розповідали щось про клінічну смерть і її наслідки, як змінилося життя пацієнтів після неї. Хтось "бачив світло в кінці тунелю". Хтось мандрував дивними світами. Хтось почав бачити віщі сни. А хтось бачив своїх мертвих родичів і розмовляв з ними. Але ж, привидів не існує. Це було абсурдно. Адже, після смерті нічого не лишається і навіть тіло стає прахом. То просто якісь витівки підсвідомості. В програмі йшлося про якесь дослідження "AWAreness during REsuscitation", яке проводили 4 роки британські вчені Саутгемптонського університету.

..."Нейрофізіологи наразі не мають остаточного розуміння механізмів, чому стан клінічної смерті спричиняє такі зміни свідомості.

Водночас, вони не заперечують ймовірності, що люди реально мають якесь усвідомлення надприродного в стані клінічної смерті.

Грунтовних досліджень про природу досвіду смерті не так багато, через очевидні труднощі в підтвердженні істинності цих розповідей.

Наукове описання "світла в кінці тунелю" пояснюється кисневим голодуванням нейронів, які в одну мить починають генерувати залпи імпульсів.

У свідомості людини це має виглядати як "світло в кінці тунелю".

Я гадаю, що кожна людина в ці моменти бачить те, в що вірить.

Ніхто не знає, що там - після смерті, адже остаточно з-за межі не повернувся жоден". - продовжувала своє інтерв'ю якась лікар-анастезіолог та реаніматолог...

Отже, що ж тоді бачив сам Маркіян, може то були просто галюни? Він літав над своїм тілом... Смішно! Світло згасло. В кімнаті з'явилася жіноча постать, яка наче плила до нього. Його серце завмерло, а по тілу пробіг мороз:

- Хто ти? Що ти робиш в моїй квартирі? - він втиснувся в диван.

- Маркіяне... - до болю знайомий голос пронизував його душу.

- Марго? Це ти? - він певно збожеволів. Вроді би нічого і не пив.