5. Аврора

 Люди завжди перебільшують свої проблеми. Особливо ті люди, в яких насправді їх ніколи не було. Але ж без проблем було б все надто просто. Не легко починати життя з чистого аркуша, але варто спробувати хоч раз. Життя дуже багатогранне, коли починаєш розуміти, що воно одне і цінувати його.

 Інтуїція ніколи не підводила її. Завжди перед будь-якою важливою подією в неї було якесь дивне передчуття, що щось має статися і ставалося, але не завжди приємне.

 Аврора сиділа у себе в квартирі, їй потрібно було скласти план дій. Так далі не могло продовжуватися. Ці постійні сварки з Сашком, який робив все так, як подобалося лише йому. Він завжди був таким. Навіть до розлучення, він ніколи не питав поради в неї, вони ніколи не обговорювали такі важливі для неї речі. Для нього це було вище власних  потреб чи потреб інших людей. Одним словом, він був закінченим егоїстом і це до чортиків дратувало її. Через свої дурнуваті амбіції, він псіханув і пішов служити в армію, не для того, щоб виконувати свій громадянський обов'язок, а тому що посперечався з друзями. Ну і довести їй Аврорі, що він справжній чоловік. Хоч у нього була бронь. А повернувся з АТО зовсім іншою людиною, абсолютно чужою. Вона не розуміла, чи він там став таким, чи завжди був таким? Але, намагалася зрозуміти його, бо у них ж сім'я... 

 Сім'я. Він не знав, що означає це слово. Але, любив багато патякати. Майстер слова, але явно не майстер діла. Йому було байдуже на всіх окрім себе. Принаймні малого він хоч любив, а Аврора була черговою забаганкою, яку він просто хотів тримати у своєму арсеналі. Тепер вона знала точно, Сашко ніколи її не любив. А вона так вірила йому, так кохала. Мабуть, кохання - найбезглуздіша річ в усьому світі. Шкода, що вона так пізно це зрозуміла. Заради кохання, вона покинула навчання в університеті. Принесла в жертву свою майбутню кар'єру, про яку так давно мріяла. Народила сина. І втратила так багато часу. Проте, у неї був її дрогоцінний Артемко, про народження якого, вона ніколи в житті не шкодувала. І якого теж відібрав Сашко. Покидьок!

 Тож, пора щось змінювати в своєму житті. Так, вона не стала фотографом, як хотіла завжди. Але, це не привід засмучуватися, завжди можна спробувати. Та їй було страшенно лячно. Покинути свою роботу, хоч і з мізерним доходом, але більш-менш стабільну. Витратити останні гроші на покупку камери і просто робити те, що їй так подобається. Можливо варто все ж таки ризикнути? Зараз для неї в пріорітеті було - вирішити свої фінансові проблеми, погасити космічний кредит, орендувати нормальне житло і будь-якою ціною повернути сина. А щоб швидше це втілити в реальність, їй потрібно багато грошей. Тож вона вперше вирішила поїхати закордон... Мабуть звучить дивно? Їй 28 років, закордонний паспорт є, а вона ще жодного разу не була закордоном. Це було водночас страшно і неймовірно цікаво. А вона любила пригоди. Тож вона прийнялася шукати потрібну роботу в Інтернеті на своєму старенькому ноутбуку...

 Знайшовши відповідну роботу, вона написала листа на електронну пошту. І наступного дня їй відповіли, вперше так швидко. Вона повністю підходила під вимоги, їй надіслали всі необхідні документи. Справа залишалася за меншим - зробити тест на COVID-19, бо без нього її не впустять в іншу країну. У її найкращої подруги мав бути ювілей 25 років в ресторані, і ще потрібно було сказати Сашкові і все пояснити Артемку. Вона так не хотіла із ним розлучатися на такий довгий час, майже 3 міс., але вона мусіла.

 Сьогодні був її останній день на роботі, колеги влаштували їй прощальну вечірку. Та вона не затрималася на довго і не пила алкоголю, бо завтра у неї був запис в лабораторії на тест. А потім вихідні з Артемком і день народження подруги. А тоді вона поїде аж на 3 міс. Вона ще жодного разу не була закордоном, її лякала невідомість, але це було цікаво. Їй було цікаво подивитися, як живуть люди там за межами її рідної України і чи вартий той ЄС майдану? Чи справді там так добре жити, як про це розповідають інші? Можливо їй там навіть сподобається.

*****

Наступного ранку після здачі аналізу на COVID-19 її розбудив звук смс. Аврора протерла заспані очі, останніми днями вона почувалася не дуже добре. Вона відкрила посилання з смс і її очі помітно округлилися від переляку...  ПОЗИТИВНИЙ... Виявлено... вірус... в очах темніє... руки трусяться...

От і приїхали... Написала лікарці, та швидко відповіла, що і як приймати. Набрала Сашка повідомити про зміни:

- Привіт! Я не зможу взяти Артемка на ці вихідні. У мене коронавірус! - тремтячим голосом промовила Аврора. Не дарма ж останній тиждень почувалася не дуже. Думала простуда, як завжди. Але, нажаль, ні!

- Корона? Ого! Що трапилося? - схвильовано запитав Сашко. Невже й справді хвилювався за неї?

-  Слухай, Саш, а ти можеш купити мені ліки в аптеці, бо я на карантині? - ніяково запитала Аврора. Їй дійсно не було до кого звернутися. - Я поверну всю суму. Просто реально, мені дуже паршиво! - Їй було важко навіть підвестися з ліжка. Голова розколювалася, очі запухли.

- Звісно. У мене ж є щеплення. Скоро буду! - це прозвучало дуже бадьоро.

- Ок, дякую! - млявим голосом промовила вона. В роті пересохло.

Через 30 хв. приїхав Сашко і привіз ліки. Вони перекинулися кількома словами і він поїхав. Аврорі було дуже прикро, що вона не зможе побачити сина цілих два тижні. Також вона подзвонила подрузі і повідомила, що не прийде на День народження. Подруга теж засмутилася, адже у неї був ювілей. Схоже і з гарячою вакансією Аврорі теж доведеться попрощатися. От тобі і нові проблеми. В Аврори так було завжди, як тільки здавалося починається "біла смуга", останню надію розбивають вщент нові неприємності...