4. Маркіян

Цілих два роки він не міг прийти до тями. Постійні стреси, нервові зриви, запої, затяжна депресія... Якби не та аварія, то він мабуть збожеволів би у пошуках Марго. Пора зупинитися, хлопче... 

Після двох тижнів у лікарні, його нарешті виписали. Микита відвіз його додому і дав корисні настанови. Маркіян прийняв душ і вирішив нарешті відвідати офіс, де його не бачили вже дуже давно. Зараз, в основному, він працював дистанційно. Шеф дозволив йому залишитися, навіть після всіх тих проблем, які він йому створив. Адже, його шеф умів цінувати справжні таланти, тому йому пощастило залишитися на роботі.

Якось він з'явився п'яний на важливу зустріч і мало не зірвав велику угоду. Шеф ледь не звільнив його через це. Але, слава Богу, все обійшлося і вони підписали ту угоду. Начальник попередив Маркіяна, що дає йому останній шанс, адже цінував його вклад в стрімкий розвиток компанії. Як архітектор, Маркіян був дійсно талановитим, оригінальним і креативним. Він міг втілити будь-яке бажання клієнта в життя і це надихало його колег ставати кращими. Для них, він був взірцем. Марко тримав всю команду вкупі, що давало відмінні результати і стрімко поліпшило статус компанії. Молодий, переспективний, відповідальний  і дуже талановитий... Таким він був тоді... 

Все змінилося після зникнення його дівчини два роки тому. Одного разу він повернувся додому, а її ніде не було. Вона просто безслідно зникла, нічого не пояснивши. Марго залишила лише коротеньку записку на клаптику паперу, з якої нічого не було зрозуміло.

Він шукав її всюди.  В місцях, де вони часто бували разом; у друзів, яких було не так багато. Навіть на попередній роботі, де теж ніхто не знав або просто вдавали, що не знають, причини її несподіваного звільнення за власним бажанням. Ніхто нічого не знав.

Її бабуся так само безслідно зникла. Сусіди сказали, що вона переїхала. А куди, ніхто не повідомляв.

Маркіян нічого не розумів. Що в біса сталося із нею? Все було чудово. Вони більше року прожили разом і навіть серйозно не сварилися ніколи. Він планував освідчитися їй в Новорічну ніч. Купив ідеальну обручку з маленьким діамантом. Він точно знав, що вона саме та жінка, з якою він хоче прожити до кінця своїх днів. З нею він хотів облаштовувати власне житло, ростити дітей, завести собаку. Вона дуже сильно любила собак.

Невже, для неї все це було настільки не значним? Весь цей час, який вони провели разом, для неї був просто порожньою тратою часу? Так, вона вагалася, коли розмова заходила про одруження. Вона ніби боялася цього. Але, хіба це могло стати причиною її зникнення? Він був готовий чекати скільки потрібно, адже кохав її більше за життя. Чи, можливо, вона просто розлюбила його? Тоді треба було просто поговорити про це. Сказати все, як є. Він би все зрозумів.

Адже, коли кохаєш, то щастя коханої людини для тебе важливіше за все. В коханні немає місця для егоїзму. Завжди можна все обговорити і виправити. Якщо це має сенс. Він не розумів, чому вона вчинила саме так, а не якось по-іншому. Хіба він заслужив на таке? В цьому не було ніякої логіки. Він не тримав би її силою, але він мав дізнатися причину. Хоча б на це він точно заслужив...

Та скільки б він її не шукав... її не було ніде... Вона просто зникла. Так, ніби це була не його реальність, а просто ілюзія. Він наче прокинувся від прекрасного сну і відчув жорстоку реальність, яка осіла неприємним пекучим осадом на його серці... Це було дуже боляче!

Він часто напивався до безпам'ятства, щоб хоча б на коротку мить побачити її. Він пам'ятав кожну рису її прекрасного обличчя. М'якість її довгого шовковистого волосся, яке пахло лавандою. Кожен вигин її тендітного тіла. Її дзвінкий голосочок і навіть запах її улюблених парфумів. Він не хотів це забувати. Тому, що разу напивався все сильніше. Бо тільки так він міг бути із нею, бо тільки так він міг бачити її. З кожним разом це відбувалося все частіше, аж поки не ввійшло в звичку... Дуже поганутзвичку...

Знайомі говорили йому, що час зупинитися, адже алкоголізм - це хвороба... Але, йому, як завжди, було абсолютно байдуже! Він ставав дедалі агресивнішим, все частіше дратувався через дрібниці, аж поки не дійшов до межі... Його відкачали, але він не зупинився... А потім сталася та аварія...

*****

- Доброго дня, Алісо! - Маркіян привітався з секретаркою шефа.

- Доброго дня, Маркіян Данилович! Рада вас бачити... Здоровим! - серетарка здивувалася, наче не очікувала побачити його в офісі.

- Тобто, тверезим? - пожартував Марко.

- Ні, ні! Я зовсім не це мала на увазі! - вона зніяковіла і її щоки вкрив легкий румянець.

- Спокійно! Я пожартував... Федір Борисович у себе? - усміхнувся Марко.

- А, так-так! Він щойно повернувся з відрядження. - розгублено відповіла дівчина.

- Який у нього настрій?

- Ой, знаєте, не дуже. Здається, щось пішло не так з клієнтом. Він вимагає тотальної реконструкції об'єкта! А наша угода була підписана лише на часткові роботи. - дівчина стисло все описала.

- Повідом Федора Борисовича про мій візит. - діловим тоном заявив він.

- Виконую! - дівчина вже набирала номер шефа.

- Я зачекаю тут. - він опустився на диван у приймальній кабінету шефа.

Спочатку лінія була зайнята, та після кількох спроб та довгих гудків, Федір Борисович нарешті відповів:

- Так, Алісо, що трапилося? - його голос звучав сердито.

- До вас Маркіян Данилович. - швидко промовила секретарка.

- Хто? 

- Маркіян Данилович тут, просить про зустріч. - чітко повторила дівчина.

- Зараз? Він хоч тверезий? - здивовано запитав чоловік.

- Так, абсолютно! - впевнено заявила дівчина.

- Нехай зайде! - на тому боці поклали слухавку.

Це було дійсно несподівано. Марк в офісі посеред білого дня і абсолютно тверезий. Може він нарешті прийшов до тями після клінічної смерті. Говорять, що після таких випадків, люди повністю переосмислюють своє життя і сильно змінюються. Побувавши однією ногою на тому боці, починаєш цінувати життя ще більше. А він був справді славним хлопцем, якби не ці його капризи... Кохання-зітхання. От, що такого в тому коханні? Сьогодні одна баба, завтра інша, навіщо заморочуватися. А дружиною може стати будь-яка, аби була гарною господинею вдома і хорошою матір'ю для дітей. А для розваг їх хоч греблю гати і на кожному кроці повно. У двері постукали.