3.Аврора

В останній момент вона передумала підписувати договір, але було вже надто пізно. Здавалося от ціль вже досягнута і вона розлучена. Але, справжні проблеми тільки починалися. Два роки судових слухань, купа потрачених грошей на вітер і Сашко виграв справу. Суд вирішив, що син залишається жити з батьком. Ну звісно ж, хто вона така? Бомж, а тепер щей із купою боргів, ні тобі власного житла, ні нормальної роботи, щоб орендувати нормальне житло, і ще той клятий карантин. Чекати допомоги було ні звідки! Мама переймалася тільки відчимом, нащо їй діти. А бабусю Аврора не хотіла турбувати, вона недавно пережила мікро-інсульт і їй не можна було хвилюватися. Потрібно було щось вирішувати.

- Дідько, знову рахунок за опалення на 3000 грн., я що одна ним користуюся? - Аврора дістала з поштової скриньки купу платіжок і рекламних буклетів. За два роки нічого не змінилося. Вона й далі жила в тій дірі. Старий обшарпаний сімейний гуртожиток, з облізлими стінами і вічним смородом перегару в домішок з сигаретним димом. І хоч у ньому жили не лише алкаші, але і нормальні сім'ї, та виглядав він точно не по-домашньому. Аврора взагалі не розуміла, як можна жити в таких умовах все життя? Під'їзд не зачиняється взагалі, центральне опалення коштує купу грошей, а батареї ледь теплі. На дворі лютий місяць. Кухня спільна, на одній плиті готує пів поверха, туалет постійно зайнятий, а душ потрібно приймати у тапочках, бо не дай Боже підчепиш якийсь грибок. І ці постійні "дружбани-алкаші" сусіда знизу.

- Пані, не хочете скласти нам компанію? - якийсь п'яний типок пробурмотів своїм п'яним голосом. - За одне і познайомимося... - він ледь стояв на ногах.

- Ні, дякую! - сердитим голосом відповіла Аврора. Вона терпіти не могла ці їхні "тусовки" у під'їзді на першому поверсі. На старій обшарпаній скрині, як завжди був стандартний набір - пляшка самогону невідомого походження, один кислий огірок і цибулина, іноді ще дешева пачка чіпсів.

- А може? - наполягав підстаркуватий мужик.

- Шановне панство, коли я кажу ні, це означає ні! - глузливо відповіла Аврора. Такий контенгент точно аж ніяк не інтересував її. Вона хотіла чим пошвидше звалити звідти, але поки це було не реально. Адже зі своїми проблемами і боргами, на даний момент, вона точно не потягне щось краще.

- Ти...

- Коль, заспокойся! В неї чоловік - фраєр, краще не треба... А то хто-зна... Короче, він колишній АТОшник, щей з купою бабла... - тихо промовив "хазяїн туси".

- То якого біса вона робить в цій дірі? - не вгамовувався Колічка.

- Тихо... Між ними наче чорна кішка пробігла, не знаю... Давай краще вип'ємо!

- Будьмо!

- Ага...

Клята алкашня, якже ж вони бісили Аврору. Не чоловік, а колишній чоловік, хотілося уточнити. Але, краще не треба. Вона швидко піднялася на другий поверх і зайшовши в свою квартиру, тобто кімнату, зачинила двері на засов.

Завтра вона мала забрати малого до себе, треба було приготувати щось смачненьке. Артемчик був трохи вередливим щодо їжі, але вона ніколи не змушувала його їсти, якщо він не хотів.  Вона ніколи не кричала і не била його, бо вважала, що з дитиною потрібно про все говорити. І вони говорили.

*****

- Матусю, матусю, я так скучив. - Артемко радісно усміхаючись підбіг до Аврори. Батьки не могли заходити у групу через карантинні обмеження. Тому завжди чекали на вулиці доки няня виведе їх. Вона забрала його з садочку і вони мали ще погуляти на дитячому майданчику.

- Я теж, синочку! - вона міцно затисла його в обіймах і поцілувала в лоб. Вона так сумувала за цим крихітним шматочком щастя. За його дзвінким сміхом. В останнє вони бачилися - 4 дні тому.

- Що в тебе нового, чим ви сьогодні займалися в садочку? - поцікавилася Аврора. Те, що стосувалося життя сина, завжди і всюди цікавило її до найменших дрібниць. Адже, саме він був її маленьким Всесвітом. Найбільшим сенсом її життя. Він, як сонечко, сяяв для неї у найпохмуріші дні.

- Сьогодні ми робили листівки до дня матері. Я теж зробив одну для тебе, потім покажу.

- Добре, синочку. Чим хочеш сьогодні зайнятися?

- Мам, а можна мені...

- Що, синку?

- Морозива... В АТБ є таке класне, але бабуся забороняє мені... Яна теж...

- Хто така Яна?

- Це моя нова няня, вона класна. У тата завжди немає часу, він працює. Бабуся завжди зайнята і втомлена після роботи. А дідусь - брехло!

- Синку, так не можна говорити про дідуся! - суворо сказала Аврора.

- Але це правда! Дідусь - брехун! Він обіцяв мене взяти на рибалку, але так і не взяв! Вічно каже: підростеш - поїдемо! - Артемчик кумедно надув ображені губки. 

- Він абсолютно правий! Спочатку тобі треба навчитися плавати і підрости, а тоді він тебе обов'язково візьме! - усміхнулася Аврора.

- Ну, мам...

- Йдемо на морозиво? Але обіцяй, що це буде наш маленький секрет! - Аврора присіла, щоб бути на одномну рівні із сином.

- Ура... - він аж підстрибував від радості. Як мало потрібно для щастя дитині. Ще б і для дорослих було так просто.

- Тссс... Це ж секрет! - вона приклала вказівного пальця до губи і прошипіла.

- Обіцяю! - тихенько прошепотів Артемко і вони пішли в АТБ.

*****

От і закінчилися чудові вихідні з сином. Вони погуляли в парку і на дитячому майданчику, подивилися мультфільм "Коко" з поп-корном, як у справжньому кінотеатрі, побудували військову базу з конструктора і почитали цікаву книжку про космос. Артемко обожнював усе, що пов'язане з космосом і в майбутньому мріяв стати космонавтом. Але, поки він виросте, то його мрії змінюватимуться одна за одною зі швидкістю світла.

Артем був творчим хлопчиком і дуже любив малювати. Весь у свою матусю, яка теж була творчою натурою. Аврора зберігала кожен його малюнок, спочатку це була просто мазанина, але згодом все це набуло чіткої форми. Вона пишалася своїм сином і хотіла, щоб він займався тим, що йому до душі.

 Також, Артем розповів, що тато віддав його на карате. Воно не сподобалося йому взагалі, але тато сказав, що справжній чоловік має вміти захищатися. Він не хотів, але пообіцяв, що ходитиме на нього. Хоча б для того, щоб захищати маму від поганих дядків. Такий юнний, але такий уважний і турботливий. Син Аврори був мудрим не по роках. А ще такий хороший хлопчик, був би гордістю будь-якої матері.