2. Маркіян

- Друже, може годі вже себе картати? Вона пішла, її більше немає! - Микита спробував заспокоїти Маркіяна, у якого знову стався зрив.

Після того, як Марго 2 роки тому, безслідно зникла з його життя, у нього почалася депресія. З молодого і перспективного архітектора, він почав перетворюватися на алкоголіка. Часто зависав в барах і клубах, спав з випадковими жінками. Його життя перетворилося на справжнє пекло.

- Вона пішла, я знаю... Але, чорт забирай, де вона? Як так можна? Я кохав її, хотів з нею сім'ю, дітей... Навіть обручку купив з діамантом, щоб зробити пропозицію на Новий Рік! - він знову закрив з шумом оксамитову коробочку з обручкою, яку тримав у руці. Він два роки поспіль носив її із собою щодня, сподіваючись, що одного дня вона повернеться... Він усе їй пробачить, лиш би вона була поряд з ним... За два роки, його пошуки так і не мали успіху, Марго наче крізь землю провалилася. Куди ж вона, в біса, поділася?

- Марку, бери себе в руки, як друг тебе прошу. Шеф дав останнє попередження, наступного разу точно звільнить тебе! Ти не можеш перетворитися на ось це - він обвів його оцінюючим поглядом:

- Ти - талановитий і перспективний архітектор! Якби це був хтось інший, а не ти, мене б тут не було! Розумієш про що я? - Микита в черговий раз приїхав забрати його з бару. Вони з Маркіяном були друзями і працювали разом в одній фірмі, де познайомилися раніше.

Це була дуже кумедна історія. Микита напився перед своїм весіллям на хлопчачій вечірці, бо страшено хвилювався. Потім приставав до стриптизерки, Марко його ледь забрав. А по дорозі додому, обблював салон Маркіяна, він тоді взагалі не пив, тому завжди був замість водія. Марко дозволив Микиті переночувати у них з Марго і прикрив його перед Ілонкою. Його наречена, тепер вже дружина, була дуже суворою і ревнивою. З того часу, вони з Маркіяном стали справжніми друзями.

- Замовкни! Я ж сказав, що нікуди не піду! - Маркіян вирвав його з миті спогадів грубою заявою.

- Але, вже 3 ночі, бар зачиняється! - Микита починав злитися. Його розбудив і витягнув з теплого ліжечка з коханою дружиною, дзвінок бармена з проханням забрати свого п'яного друга. Хоч це вже було не вперше, та дедалі ставалося все частіше і закінчувалося гірше.

- Я нікуди не піду! Ти що оглох? - його п'яний погляд почервонілих очей говорив про те, що він дуже багато випив і тепер злиться ще більше ніж будь-коли.

- Ні, друже, ти підеш зі мною, і це не обговорюється! Інакше, якого біса, я приперся у цю діру посеред ночі! Це не ти повинен злитися, а я, бо це мене витягнули посеред ночі з ліжка, де ми чудово проводили час із моєю коханою дружиною! - обстановка розпалювалася, а Микита злився все більше і більше.

У Маркіяна був дуже запальний характер, особливо він змінився за останні два роки і не в кращий бік. З того часу, як Марго безслідно зникла без пояснень, залишивши просту записку, його просто накрило. Він знав її текст на пам'ять, бо сотню раз перечитав, шукаючи якийсь прихований сенс між рядків. Та там абсолютно нічого не було.

"Моє кохання Маркіян
Я пишу тобі це послання вперше і в останнє. Можливо, це зараз виглядає старомодно, адже я б могла просто відправити тобі смс...
Я так не можу більше... У мене немає сил... Внутрішні демони роздирають мене на шматки з середини... Мені боляче й прикро! Мені немає прощення! Я вирішила піти у "вільне плавання", тобі буде краще без мене... Залишаю тобі лише наші щасливі спогади, усі спільні речі - я викинула! Пробач...

Ти маєш звикнути до думки, що мене більше не буде поряд... Мені справді шкода... Але, я не можу інакше... Прощавай! Будь щасливим!
P. S. Тепер у тебе є лише одне крило...
Кохаю тебе, твоя М..."

Бісове послання, текст якого знову прозвучав у голові. Що за хрінь? Може він з'їхав з глузду або алкоголь випалив всі мізки. Він звучав знову і знову... Марко схопився за голову:

- Досить, замовкніть усі!

- Друже, з тобою все гаразд? - запитав стурбовано Микита, коли побачив стан Марка. Він був якийсь дивний, схожий на божевільного, може саме так виглядає так звана "білочка". Тьфу, не дай Боже!

- Я маю її знайти... Я маю почути пояснення... - він вибіг, як навіжений, навіть не одягнувши куртку і потрапив під авто, яке проїжджало по дорозі...

*****

...Хто це? Так схожий на мене. Чому він на операційному столі? - Марко наче завис у повітрі і спостерігав крізь туман за метушнею внизу. Чоловік дуже схожий на нього лежав весь закривавлений на операційному столі, а ціла делегація лікарів метушилися над блідим нерухомим тілом.

- Він втратив надто багато крові... Пульс падає... Ми його втрачаємо!

- Дідько, та це ж я! Що відбувається? - Марко поглянув на свої півпрозорі пальці... - Еее, ні-ні, я не можу просто так померти...

- Розряд... 4000... Збільшіть потужність! Розряд... Ще раз... Розряд...

Все навколо Марка перетворилось на білий густий туман, який засмоктував його в себе, а голоси все віддалялися, аж поки зовсім не зникли і він провалився в темряву...

- Є пульс... - радісно крикнула медсестра.

- Слава Богу, він живий... - з полекшенням видихнув хірург, який його оперував.

А тим часом в коридорі операційної, Микита ходив взад-вперед нервово чекаючи закінчення операції.

*****

Він повільно розплющив очі, в яких різко запекло від світла і знову їх закрив з тихим стогоном.

- Лікарю, пацієнт прийшов до тями. - радісно гукнула молода медсестричка.

- Маркіяне, ви мене чуєте? Ви мене бачите? Скільки пальців? - лікар заметушився навколо нього, посвітив ліхтариком у очі, поклав руку на лоб.

- Так, я все прекрасно бачу і чую. Годі верещати, й так голова розколюється. - тихим хриплим голосом сказав він і повільно потягнув ослабену бліду руку до кисневої маски на обличчі, щоб зняти її.

- Ой, пробачте! Думаю це вже вам не знадобиться. - лікар одним спритним рухом здер ту бісову маску з його обличчя.