Розділ 8. Танці на граблях, «солодке» кохання та вчительська інтелігенція

Ранок у школі почався з того, що Бруні притягнув у кабінет праці двометровий шматок іржавої арматури і заявив, що це — «дидактичний посібник для вивчення гнучкості дитячої психіки». Лола полетіла на засідання методичного об’єднання «Як вижити на одну ставку і не з’їсти завуча», і Бруні нарешті відчув повну свободу слова.

— Слухай, Патрику, — Бруні витер піт з лисини засмальцьованою кепкою, поки лепрекон намагався вичистити крейду з лацкана. — Я бачив, як ти сьогодні вранці намагався причесати свою руду губку на голові. Навіщо? Щоб Лола помітила, як ти гарно відсвічуєш у підвалі? Ти ж лепрекон, твоя харизма — це зріст метр з кепкою в стрибку. А вона мріє про принца на «Мерседесі».

— Заткнися, Бруні, — буркнув Патрик. — У нас із нею... духовний зв’язок. Через вищу математику.

— Духовний зв’язок у тебе з банкою огірків! — реготав гном. — Дам тобі пораду, безкоштовно. Сукуби люблять домінування. Хочеш її вразити? Коли будемо в кафе, не будь «солоденьким». Будь інтелектуалом-циніком. Назви її якось так... по-освітянськи образливо. Щоб вона відчула, що ти її бачиш наскрізь. Назви її «інтелігенцією». У нашому колі це звучить як «соціальний вирок без права на амністію». Повір мені, гноми в амурних справах — як алмазні бури: бачимо ціль, не бачимо перешкод!

До кафе «Червона Калина» вирішили їхати на «малиновій дев’ятці» Бруні. Машина виглядала так, ніби її зібрали з металобрухту та відчаю, а трималася вона виключно на синій ізоляційній стрічці та гном’ячих прокльонах.

Бруні впевнено крутив кермо, яке періодично залишалося в нього в руках. Лола на передньому сидінні намагалася втиснути крила в салон, а Патрик застряг на задньому сидінні між запасним колесом та мішком із мідним купоросом.

— Ех, хлопці... — зітхнула Лола, дивлячись на сірі панельки Курського мікрорайону крізь тріснуте скло. — Десь там, за межами Сум, точно є ВІН. Високий, як вежа мобільного зв’язку. Красивий, як новий бюджет міста. І головне — багатий! Щоб у нього в кишені були не мідяки, а картка Gold. Приїхав би на білому «Геліку», подарував би мені букет із тисячі чорних троянд і забрав би з цього підвалу в справжнє життя...

Патрик на задньому сидінні відчув, як у нього починає сіпатися ліве око. Він так сильно стиснув свою банку з каламутною рідиною, що скло ледь не тріснуло. 

— Та що той «Гелік»... — прошипів він собі під ніс. — У нього ж розхід палива сорок літрів! І високі хлопці часто вдаряються головою об одвірки в підвалах... Це непрактично! Лоло, а як же щирість?!

— Щирість не купує оксамитові стільці в учительську, Патрику! — відрізала Лола, не озираючись.

Бруні тільки піддав газу, і «дев’ятка» видала звук, схожий на передсмертне іржання механічного коня. 

— Чуєш, ірландцю? — гигикнув гном. — Намотуй на вуса. Або на бороду. Твій «золотий запас» явно програє «Геліку».

Педагогічний колектив святкував День вчителя з розмахом, якого не бачили навіть на виборах мера. Стіл ломився від «Олів’є», нарізки та горілки, яку Аристарх Теодорович особисто заговорив на «відсутність похмілля, але присутність істини».

Фізрук Торпеда вже встиг продемонструвати вчительці історії, як правильно робити «ластівку» на стільці, а завуч Світлана Іванівна раптом розпустила свій сталевий пучок, і виявилося, що вона знає всі пісні гурту «AC/DC».

Бруні, хильнувши вже п’яту чарку свого алхімічного коньяку, остаточно перейшов у режим «злого купидона». Він штовхнув Патрика ліктем так, що лепрекон мало не пірнув носом у холодець. 

— Давай, рудий! — прохрипів Бруні. — Лола вже допила третє шампанське, вона зараз вразлива. Бий її професійним цинізмом! Пам’ятай: «інтелігенція»! Це як ніж у печінку!

Патрик підвівся. Світ навколо нього хитався, як фіранки в підвалі під час обстрілу. Він відчував у собі міць усього ірландського фольклору та три склянки демонського пійла. Він попрямував до Лоли, збиваючи по дорозі вазу з хризантемами.

— О, гляньте! — закричав Торпеда. — Лепрекон іде на абордаж! Ставлю свисток, що він зараз освідчиться в коханні статуту школи!

Патрік нарешті доповз до Лоли. Він схопив її за край білої блузки, притягнув до себе так, що їхні носи майже зіткнулися, і видав свою «смертельну образу», натхненну Бруні:

— Чуєш ти... Лоло Валентинівно... — прохрипів Патрик, і його зелений піджак загразливо тріснув під пахвою. — Ти не думай, що ти тут королева балу зі своїми білими крилами. Ти... ти справжня... СУМСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ!

В залі «Червоної Калини» на мить замовкла навіть музика. Офіціантка застигла з підносом котлет. Це прозвучало не як комплімент. Це прозвучало як звинувачення в усіх смертних гріхах — від носіння окулярів до таємного перегляду вебінарів МОН о третій годині ночі. Патрик вклав у це слово всю свою п’яну лють: мовляв, ти така ж безнадійна, занудна і «паперова», як і весь цей Пед, який ти закінчила!

Лола повільно підняла погляд. Її окуляри блиснули холодним, демонським світлом. 

— Що ти сказав, недомірку? — прошипіла вона, і її білий хвіст, вирвавшись з-під спідниці, повалив пляшку мінералки «Миргородська». — Ти назвав мене... ІНТЕЛІГЕНЦІЄЮ?! Ти хочеш сказати, що я — це оце вічне ниття про «високе», стоси зошитів і занижена самооцінка в обмін на стаж?!

— Саме так! — гикнув Патрик, відчуваючи, що порада Бруні спрацювала, але якось занадто епічно. — Ти — типова... вчилка! З інтелігентськими замашками!

Бруні в цей момент просто сповз під стілець від реготу, тримаючись за живіт. 

— Оце вгадав! Оце «підкат»! Тепер вона його точно в підвалі замурує живоцем! — захлинався гном.

Лола схопила Патрика за комір піджака і підняла на рівень своїх очей. 

— Значить, «інтелігенція»? — її голос вібрував від ультразвуку, що змусив кришталеві чарки на столі тріснути. — Ну тримайся, Патріку. Зараз я покажу тобі, як ця «інтелігенція» вміє виставляти оцінки... без права на перездачу! Значить, «інтелігенція»? — Лола прошипіла це слово так, що в сусідньому залі, де святкували весілля, наречений випадково проковтнув обручку. — Ти вирішив, що я — це м’якотіла вчилка, яка буде терпіти твоє п’яне виття про «харизму»?