ГЛАВА. ПІСЛЯБЛИЗЬКОСТІ

Праведна залишалася на балконі, прислухаючись до власного серцебиття. Тіло ще відчувало тепло його обіймів, а думки плавно перепліталися з його присутністю, що лишалася у її розумі.
Вона дивилася на місто, на сили, які вже займали позиції, але тепер кожен рух здавався більш реальним, більш значущим.
— Він поруч, — подумала вона, — і навіть якщо війна забере нас у різні боки, ми вже пов’язані… не лише думками, а й серцями.
Падший демон стояв десь у тіні темної частини кімнати, прикритий крилами, і відчував її тепло, яке йшло через зв’язок, залишаючи хвилю спокою і бажання одночасно.
— Вона сильна, — промовив він собі, — і навіть після того, що сталося… вона залишиться незламною.
Їхній телепатичний зв’язок став більш глибоким, ніж раніше, наповненим розумінням і довірою, які допомагали відчувати один одного навіть на відстані. Цей момент дав їм обом сили, підкріпив дух і рішучість.
Праведна глибоко вдихнула, відчуваючи енергію міста і водночас своє серце, що б’ється у ритмі з ним.
— Ця близькість… — сказала сама собі, — зміцнила мене. Вона дала мені ясність і впевненість.
Падший усміхнувся під крилами, відчуваючи, як їхній зв’язок підсилює його власну силу, робить присутність Праведної не лише емоційною, а й стратегічною.
— Коли настане час битви… ми будемо готові, — промовив він тихо.
Між ними залишався невидимий, але відчутний міст — емоційний, магічний і духовний. Навіть війна, яка насувалася зовні, не змогла б розірвати цей зв’язок.
Праведна відчула, як напруга і бажання трансформуються у рішучість: вона готова до того, що чекає попереду.
— Ми разом… і це робить нас сильнішими, — шепотіла вона.
Вони обидва знали: цей зв’язок тепер не лише емоційний, а й стратегічний. Їхня близькість дала їм силу протистояти темряві і водночас залишатися собою, незважаючи на майбутні випробування.