ГЛАВА. ПРАВЕДНА: ВСЕРЕДИНІ СВІТЛА

Праведна стояла в Серці Світла.
Світло її крил було яскравим і холодним, але внутрішньо вона відчувала тріщину.
Вона знала: падший повернувся.
Він оголосив війну.
Він не шукав помсти проти неї особисто, але його сила і його присутність — неминуче загрожували всьому, що вона оберігала.
Її думки були як крига: тверді, чисті, але з тріщинами всередині.
Я не можу дозволити світові зруйнуватися.
Але я пам’ятаю його очі…
Він досі кохає мене, але не пробачив.
Вона згадала моменти, коли він був ангелом.
Тоді світло і тепло його крила не розрізали повітря, а обіймали його.
Тоді його сміх був живим, а не спогадом.
Я зрадила його, — подумала Праведна, не вимовляючи слова.
Я назвала його падшим. Я стерла його світ… І тепер він повернувся.
Внутрішня боротьба вирувала.
Її розум говорив: знищити його, поки він слабкий.
Її серце говорило: пам’ятай, що він досі той, кого ти колись любила.
Світло її крил почало коливатися, мов вода на вітрі.
Тінь падшого відчувалася крізь все світло.
І це збурило її холодну впевненість.
Вона сіла на край Серця Світла.
Руки її простяглися в повітрі, не торкаючись нічого, але відчуваючи кожен подих, кожну коливальну нитку енергії.
Я маю діяти. Я маю бути правильною. Я маю тримати світло.
Але як?
Праведна піднялася.
Її крила розкрилися повністю.
Світло було холодним і ясним, але тепер у ньому з’явилася тінь — слабкий відблиск того, що вона втратила, коли назвала його падшим.
Війна почнеться, — подумала вона.
І я буду готова.
Але глибоко всередині, у тому місці, де холодне світло не досягає, вона відчувала біль:
любов, яка ще живе, і зрада, яку не можна пробачити.
Вона зробила крок вперед, і світло під її ногами почало пульсувати, як серце.
— Якщо він хоче війни… — сказала вона тихо самій собі, — — він її отримає.
— Але я буду боротися не лише за порядок. Я боротимуся за те, що залишилось від нас двох.
І тиша відповіла.
Світло і тінь знову зійшлися, готуючись до першого удару.