Епілог (жовтень 1946)

— І, як ви знаєте, леді та джентльмени, — розбавлений легкою театральністю голос Флори лунав над залитим сонцем тротуаром. Туристи, невеличка зграйка людей із блокнотами та кількома громіздкими фотоапаратами, ловили кожне її слово.

— На відміну від переважної більшості інших міст Америки, де назви районів нудно й одноманітно закінчуються на «-ін», «-вуд», «-вілл» або «-етен», жителі нашого прекрасного Нуар-Сіті підійшли до цього питання зі справжньою французькою вигадливістю.

Флора витонченим жестом поправила капелюшок і, усміхаючись своєю фірмовою усмішкою, продовжила вести групу доглянутою алеєю.

— Французька громада, що була однією з панівних на момент заснування міста, задала тон, і майже всі місцеві, так і не прийнявши сухих офіційних назв, іменують райони на честь тих місць, подій чи особливостей, які їх породили. У нас є найбільший у місті район Залізниці, переповнений різними підприємствами й заводами, є район Порту, який включає в себе комерційні і військові порти та іншу інфраструктуру, яка обслуговує людську взаємодію із кораблями та водною поверхнею. Є гомінкий район Золотої Колісниці, який отримав своє ім'я на честь готелю, у стінах якого розташовувалося одне із перших казино в місті. Саме цей заклад разом із кількома сусідніми крамницями колись став серцем, що об'єднало навколо себе місцевих жителів.

Вона зробила невелику паузу, даючи туристам можливість закарбувати в пам'яті фасади будівель.

— Трапляються і більш поетичні назви. Узяти хоча б Спітелі — дивовижне місце, де іспанські та італійські іммігранти, живучи пліч-о-пліч, виявляли такі неймовірні дива взаємовиручки, сусідської відданості та дружби, що місцеві вирішили назавжди увічнити ці теплі стосунки в назві. Є район Зелених Дубів, чиї зелені алеї були дбайливо висаджені першими поселенцями з єдиною думкою: ці дерева мають пережити їх і залишити вічну зелену пам'ять нащадкам. Звісно, є й Китайський квартал, або ж Маленький Китай — ось уже де французька фантазія виявилася безсилою і беззаперечно перемогла східна простота та суворий раціоналізм. Мешканці Центру, до речі, пішли таким самим шляхом, як і китайці.

Туристи схвально закивали, а Флора, спіймавши їхній інтерес, натхненно продовжила:

— Не можна не згадати історичний район Неша, названий на честь видатного бізнесмена й мецената Еліота Неша. Ще на початку двадцятого століття, коли багато хто заплющував очі на несправедливість, він почав активно боротися із сегрегацією, забезпечуючи житлом, роботою та безпекою безліч чорношкірих сімей, які тікали сюди від жорстоких погромів. Є в нас і похмурий район Згарища, який близько п'ятдесяти років тому майже вщент вигорів під час страшної пожежі і згодом перетворився на прихисток місцевих маргіналів та просто темних особистостей.

Флора зупинилася й широким жестом обвела вулицю, що потопала в променях полуденного сонця.

— Ну і, звісно ж, наш улюблений район Кіностудій, у самісінькому серці якого ми з вами зараз і перебуваємо! Він з'явився на карті міста в тисяча дев'ятсот п'ятому році й почав стрімко притягувати до себе людей із культурного середовища та бомонду, які зацікавилися купівлею тут елітної нерухомості. Цікаво, що спочатку цей район усі називали «Золоті пагорби», і старожили досі його так іменують. «Золотими пагорбами» називався житловий комплекс із перших десяти елітних маєтків, побудованих за проєктом Моріса Гулда, головного архітектора району. Рекламний слоган того часу проголошував: «Житло для тих, хто видерся на самісіньку вершину». До слова, саме Моріс Гулд проєктував бульвар Вайлет, яким ми з вами зараз прогулюємося. Саме він вирішив поєднати витончену французьку естетику з американським розмахом, що й подарувало нам це приголомшливе місце! А ще...

— Флоро!!! Флоро!!! Дзвінкий, переповнений іскристою радістю крик розірвав неспішну течію екскурсії. Флора обернулася й побачила, як назустріч їй, розштовхуючи перехожих і ледь не підстрибуючи, біжить Лілі. Вона сьогодні була вбрана в ошатну сукню та легке світле пальто, а в руках тримала стос свіжих газет.

— Вибачте, леді та джентльмени, наразі оголошується десятихвилинна перерва. Ви можете придбати пам'ятні сувеніри у тій крамничці або взяти щось перекусити. На всі додаткові запитання радо відповість Ронда.

Вона кивнула своїй двадцятирічній помічниці — щуплявій дівчині у великих рогових окулярах, яка одразу ж перехопила увагу групи на себе.

— Я зараз підійду, — кинула Флора туристам і зробила крок назустріч подрузі.

Вона з усмішкою оглянула захекану дівчину.

— Яка ви нетерпляча, міс Брін! Але судячи з вашої усмішки, новини дійсно хороші.

— Новини просто чудові! Читай! — Лілі простягнула в руки подрузі купу газет. — Третя, п'ята, дев'ята сторінки!

Флора розгорнула першу газету, пробігаючи очима по колонках рецензій.

— Ага... так... «Майлз Фостер нарешті зумів видати фільм із категорії „нормально“, а не „погано“ чи „жахливо“...» «Фостер зумів нарешті зняти нормальне кіно?» «Невже прокляття фільму "Атака гангстерів-вампірів" остаточно знято?» — Флора мелодійно розсміялася.

— А ось ця назва про вампірів мені, до речі, подобається, я б подивилася!

— Читай далі, там про мене! — нетерпляче перебила її Лілі, підстрибуючи на місці від надлишку емоцій.

— Добре-добре, — Флора знайшла потрібний абзац.

— А ось, знайшла. «Окрасою фільму й головною надією на те, що сорок п'ята спроба режисера може виявитися вдалою, є молода акторка Лілі Брін, яка блискуче виконала роль агентки секретної служби Джейн Пінкетт...»

На вустах Лілі розквітла горда усмішка. Вона вже читала це не один раз, але слухати ті самі слова з уст подруги було особливим задоволенням. Флора продовжувала, з виразом читаючи кожне слово:

— «...Талант, харизма, яскрава хореографія та чудова динаміка зі своїми екранними партнерами. Хочеться лише запитати: де ви її до цього ховали, містере Фостере?»

— А ось тут про Ріка, — Лілі вказала пальцем на рядок.