Розділ 10

Спустившись із даху ґуральні, Лілі та Реджі, навпочіпки шаснули в густі кущі. Холодне листя дряпало обличчя, але вони не звертали на це уваги, напружено спостерігаючи за тим, що відбувалося навколо. Ранок, вочевидь, обіцяв бути гарячим.

— От же кінчені виродки... Вони маєток із трьох боків брати збираються, — прошепотів Реджі.

— Якщо зараз зірвемося й побіжимо до будинку — сто відсотків привернемо увагу. Нас покладуть на півдорозі. Давай спробуємо вирубити кількох, заберемо їхню зброю і з боєм прорвемося до наших! — з нервовою рішучістю прошепотіла Лілі, стискаючи кулаки.

— Та годі тобі! Я не хочу, щоб ти лізла під кулі, це не кіношні перестрілки... — почав був Реджі, але одразу ж отримав гострий, болючий стусан ліктем під ребра.

— Ай! За що?!

— Не тобі вирішувати, де моє місце! — просичала Лілі, блиснувши очима.

— До того ж, там у будинку Рік. І я категорично не хочу, щоб він або хтось інший постраждав. Повір мені, диверсанте, стрілянини я не злякаюся. І я чудово знаю, де у зброї той бік, з якого вилітають кулі.

— Гаразд-гаразд, Жанно д'Арк, ти наша, — вмовила. Он, до речі, і два наших перших клієнти, — Реджі кивнув у бік брукованої доріжки.

Прямо на них насувалися двоє похмурих молодиків. Один ліниво погравав дробовиком, інший тримав руку біля руків'я револьвера, що стирчав з-під розчахнутого плаща.

— Як діятимемо, капрале Бернс? — Лілі примружилася.

Реджі швидко озирнувся, оцінюючи відстань та укриття.

— Отже, зробимо так. Ти зараз виходиш прямо на доріжку перед першим. Косиш під таке, знаєш, типове дурненьке дівчисько. Кліпаєш віями і щебечеш: «Ой, хлопці, привіт! А ви наша нова масовка, про яку Фостер казав учора? Ви такі класні, такі брутальні!», ну і все в такому дусі.

— Реджі, бій дешевим фліртом не виграють, — сердито шикнула Лілі, підозрюючи, що хоробрий диверсант навіть зараз вирішив по-дурному пожартувати.

— Та ні, дослухай! — палко зашепотів він.

— Ти відвертаєш їхню увагу, а потім різко хапаєш о-о-он ту важезну каменюку біля клумби і б'єш хлопця з дробовиком з усієї дурі по плечу. Треба зламати йому ключицю. По макітрі краще не бити — трупи нам тут не потрібні, а от зламана ключиця... Ну, а я другого тим часом ззаду акуратно вирублю. Домовилися?

Лілі коротко кивнула, видихнула, натягуючи на обличчя маску дурненької актриски, і безшумно вислизнула з кущів на доріжку.

Коли два бувалі гангстери з родини Демарко раптом побачили перед собою миловидну дівчину — майже точну копію Джуді Гарленд, та ще й таку, яка сходу почала з ними грайливо фліртувати, вони дещо сторопіли. Логіка бандитів спрацювала примітивно: та біс із ним, із тим нацистським придурком, хай інші розбираються. А ця гаряча дамочка, яка назвалася Лілі, судячи з усього, на них дуже навіть запала й не проти ранкових розваг. Чому б не поєднати приємне з корисним?

І якраз у ту мить, коли обидва вже подумки йшли з нею до комори «попустувати», Лілі плавно, немов пантера, опустилася до клумби, підхопила важку каменюку і зі снайперською точністю, з розмаху всадила її одному з них прямісінько в перенісся, а потім, на зворотному русі, з хрускотом опустила камінь на його ключицю.

— Ах ти, су-у-уко мала! — завив бандит, випускаючи дробовик.

Але, крім цієї лайки, він нічого зробити не встиг. Услід за каменем йому в обличчя прилетів нищівний удар ногою. Бандит гепнувся на спину, пускаючи криваві бульбашки. Усе це відбулося за лічені секунди.

Його ошелешений товариш смикнувся, вихоплюючи револьвер, щоб всадити кулю в цю божевільну дівку. Але тут із кущів виринула тінь. Горло гангстера стиснули сталеві лещата передпліччя Реджі. Біль і задуха ставали дедалі сильнішими, бандит захрипів, його ноги засмикалися по землі. За хвилину відчайдушного тріпотіння світло в його очах почало тьмяніти, аж поки свідомість остаточно не згасла, і він обм'як ганчір'яною лялькою.

Задоволений Реджі, важко дихаючи, оглянув результат виконаної роботи. Потім він підібрав із землі дробовик першого хлопця, якого знешкодила Лілі.

— Це ж 1897 «Траншейна мітла». Оце клас! Люблю цю штуку, — немов дитина, яка отримала на Різдво бажану іграшку, засяяв Реджі, з брязкотом пересмикуючи цівку й перевіряючи наявність набоїв.

— От же ж довбаний садист, — з іронічно, знервованою усмішкою видихнула Лілі, вправно витягаючи з кобури другого гангстера важкий «Кольт Миротворець».

— А ти, до речі, просто чудово зіграла легковажну дівулю! Така прям уся сексі, невинна й повітряна, — підморгнув Реджі.

— Реджі. Попереджаю. Я тепер озброєна.

— То ж був щирий комплімент твоєму таланту!

— Обережніше з такими компліментами, диверсанте.

— Гаразд-гаразд, колючко ти наша. Ходімо далі хлопців рятувати, — відповів Реджі, закидаючи дробовик на плече.

Діставшись короткими перебіжками до кута одного з цегляних складів, вони визирнули з-за стіни й завмерли. Перед ними розгорталася дещо моторошна картина. Рік, видавши глухий, утробний рик, пер танком прямо на двох озброєних молодиків. Ті після пари секунд нерішучості наставили на ветерана дула, ніби на мить замислившись, чи спрацюють проти нього кулі. Цієї секундної розгубленості Ріку вистачило з головою.

Він швидко подолав відстань, залізною хваткою перехопив зап'ястя одного, з хрускотом викрутив йому руку, що тримала пістолет. Потім двічі всадив кулак-кувалду в ніс другому, від чого в нього миттєво підкосилися ноги, і він осів на землю. Парочкою коротких, гарматних ударів під дих Рік остаточно вибив дух із першого, вихопив його пістолет і важким сталевим руків'ям почав методично гамселити другого, перетворюючи його обличчя на криваву відбивну.

Реджі та Лілі завмерли, навіть трохи злякавшись цієї первісної жорстокості.

— Гей, здорованю! Ти тільки по нас зараз палити не почни! — прокричала Лілі.

Голова Ріка різко сіпнулася вгору. Він важко дихав, груди здіймалися. Витерши тильним боком долоні чужу кров, він розплився в моторошній, усмішці.