Розділ 9

Поки Багсі відчував на собі всі «принади» полону, а Манфреді плекав боязку надію на те, що майже вибрався з цієї добрячої халепи неушкодженим, у шато Петра Свободи панувала ідилія.

Майже всі мешканці маєтку тихо й мирно спали, насолоджуючись тією самою дорогоцінною «золотою годиною» — солодким станом на межі сну та реальності, коли крізь дрімоту ти розумієш, що вставати ще не час, і можна цілих шістдесят хвилин ніжитися в теплому ліжку, закутавшись у ковдру.

Не спали лише ранні пташки, і однією з цих пташок був Віллі Кон. Він сидів у порожній їдальні й методично перебирав папери, впорядковуючи знімальну документацію з німецькою педантичністю. Не спав і Черчилль, граючи роль ранньої пташки-собаки. Бульдог знайшов собі подружку з-поміж місцевих сторожових собак — граційну німецьку вівчарку — і просто зараз уперто доводив їй, що, хай там вона й німкеня, а він істинний британець, між ними цілком можлива міцна дружба. Зрештою, це двоногі — ідіотські створіння, які вічно не можуть дійти згоди, а їм, таким красивим і шляхетним псам, ділити в цьому світі геть нічого.

Не спала цієї ранньої пори й Лілі Брін. Саме зараз дівчина, чортихаючись крізь зуби, затято нишпорила в густих кущах біля однієї з господарських будівель, повзаючи рачки туди-сюди.

— Та куди ж вона, бляха, закотилася? От же ж дурепа, чого я її взагалі в кишеню куртки поклала? — бурмотіла Лілі, розсуваючи колючі гілки.

— Бу-у-у! — раптом гаркнув їй просто у вухо Реджі, виринувши з ранкового туману, і різко, схопив її за ребра.

Лілі скрикнула. Рефлекси, вбиті роками тренувань, спрацювали швидше за розум: вона миттєво перекотилася на спину, вириваючись із захвату, і блискавично зробила Реджі жорстку підсічку. Той змахнув руками і з глухим стукотом приземлився обличчям просто в мокрі кущі.

— Ай-й… дурна, я ж просто пожартував! — випльовуючи грудки сирої землі й потираючи забитий ніс, пробурмотів Реджі, сідаючи на траві.

— Жарти — це коли весело всім, або принаймні хоч комусь смішно! А лякати людину зі спини, коли вона не готова, — це не жарт, а черговий ідіотський прикол! — зло обтрушуючи долоні, відрізала Лілі.

— Ой, яка ти правильна. Ти, напевно, старостою в школі була? — пирхнув Реджі, зводячись на ноги.

Лілі, дивлячись на його вимазане багнюкою обличчя, не витримала й розсміялася:

— Якби ж то! Вікна била і билася з хлопцями, і через це частенько опинялася в кабінеті директора.

— Ну, чесно кажучи, я анітрохи не здивований, — обтрушуючи джинси, відповів Реджі.

— А чого ти не спиш у таку рань? І що, заради всього святого, ти робиш у кущах?

— Вийшла потренуватися. А коли повернулася по куртку, виявила, що загубила одну важливу річ. Найімовірніше, вона випала десь тут. От і шукаю.

Реджі картинно вклонився, приклавши руку до грудей:

— Прекрасна леді Лілі, дозвольте хороброму лицарю Реджинальду виручити вас у цій нелегкій та брудній ситуації.

— Хай уже, виручай, лицарю Реджинальде. А то ще п'ять хвилин, і я всерйоз думала кликати Черчилля. Він там якраз із місцевою вівчаркою потоваришував, і я хотіла підкупити їх сиром із сосисками, щоб вони побули моїм пошуковим загоном. Тож перспектива зекономити трохи сирно-сосискового запасу цілком приваблива.

— А що ми хоч шукаємо?

— Фішку. Гральну. Однодоларову, — трохи ніяковіючи та відводячи погляд, відповіла Лілі.

Реджі хитро примружився:

— Ти десь знайшла підпільне казино в тутешніх виноградниках і тишком-нишком ходиш ночами грати?

— Ні-і. Але ідея цікава, — посміхнулася дівчина.

— Це… мій талісман на щастя.

Лілі знову зніяковіла, переминаючись із ноги на ногу. Реджі помітив це, і його тон миттєво пом'якшав.

— А чого ти ніяковієш? У всіх є свої щасливі дрібнички. От у мене, наприклад, куля німецького снайпера, витягнута просто з моєї каски.

З цими словами Реджі потягнув за ланцюжок на шиї й витягнув з-під сорочки сплющений, деформований від страшного удару шматок свинцю. Лілі обережно взяла кулю в руку, шанобливо зваживши цей похмурий сувенір.

— Оце я розумію — талісман. А в мене... просто дрібничка, з якою я й досі панькаюся через дитячо-підліткові спогади. І це так по-дурному звучить.

— Ой, та що тут такого? Як на мене, це цілком мило. І нічого соромитися, якщо ця річ допомагає тобі почуватися комфортніше в нашому божевільному світі, — серйозно відповів Реджі.

— Теж мені, психолог-філософ знайшовся.

Хлопець спробував був сказати щось, напевно, дуже смішне, але Лілі його перебила:

— Гаразд, філософе, давай шукати, — з легкою іронією буркнула дівчина, хоча всередині їй стало тепло від його слів.

Реджі, мов професійний пошуковий собака, буквально пропилососив кущі, розсуваючи гілки і вдивляючись у сиру землю. За п'ять хвилин він із переможним вигуком вивудив з-під шару листя фішку, що тьмяно блиснула.

— Прошу, міс Брін! — він простягнув їй потертий кругляк.

— Я думаю, бодай на поцілунок у щоку за цю операцію я заслужив? Так би мовити, не для камери?

— Добре-добре, заслужив, рятівнику, — Лілі підійшла впритул, швидко, але тепло цмокнула його в колючу щоку й акуратно повісила фішку назад на ланцюжок на шиї.

— Ой, день безперечно прожитий не дарма! — зраділо, по-хлоп'ячому промовив Реджі, торкаючись щоки.

— Слухай, а хочеш, покажу дещо, від чого по-справжньому перехоплює дух?

— Звучить, чесно кажучи, трохи лячно, Редж.

— Та ні, все буде круто, обіцяю! Тобі навіть не захочеться мене бити.

— Бити не буду, але попереджаю: я буду готова до удару, — примружилася Лілі.

Реджі потягнув її за собою, і вони підійшли до однієї з високих цегляних будівель ґуральні. Рипучими дерев'яними сходами вони видерлися на самісінький верх. Вмостившись на похилому черепичному даху, Реджі витягнув руку в бік безкрайніх полів.

— Ось, дивись. Скоро все буде.

За п'ять хвилин вони стали свідками приголомшливого, воістину кінематографічного світанку. Жовто-червоне сонце, вкрите легким ранковим серпанком, ліниво вибиралося з-за обрію, забарвлюючи небо в неймовірні кольори пурпуру та золота. Воно повільно наповнювало світлом і теплом сонні околиці шато. А коли на тлі цього палахкотливого сходу полями промчали дві пари коней, яких випасали працівники Свободи, у супроводі того самого білоголового орлана, на якого Майлз до цього кілька діб полював із камерою, Лілі схвильовано зітхнула. Вона похитала головою, не в змозі відірвати погляд від цієї первозданної краси.