9

Легкий, майже невагомий дотик до волосся змусив мене розплющити очі. За кілька сантиметрів від мого обличчя лежала Стеша. Її кучері стирчали на всі боки, а очі-ґудзики дивилися прямо на мене.

— Нарешті ти прокинулася, — прошепотіла дівчинка.

— Прокинулася, сонечко. Як тобі спалося?

— Нормально, — потягнувши одну з моїх пасм, Стеша вимовила мрійливим тоном: — Ти дуже красива, Васю. Коли я виросту, то теж хочу стати такою красивою, як ти.

Від несподіваного тепла, яке розлилося по грудях, у мене здавило горло. Усміхнувшись, я обійняла дівчинку і притиснула до себе.

— Ой, ну що ти, малятко. Ти будеш набагато красивішою. Ти тільки подивися на свої яскраві кучерики. Ти ж справжнє сонечко, — промовила я, цілуючи Стешу в маківку.

— Правда?

— Звичайно!

Раптом Стеша полізла до мене з лоскотом, на що я відповіла тим же. Так ми й вовтузилися в ліжку, лоскочучи одна одну і балакаючи про все на світі.

— Ходімо готувати сніданок? — запропонувала я.

— Ходімо. Я вмію робити бутерброди з сиром, — Стеша швидко зіскочила з ліжка, і мені не залишилося нічого іншого, як піти за нею.

Чужа кухня виявилася для мене незвичним, хоча досить і затишним лабіринтом. У ній панував ідеальний чоловічий лад: все на своїх місцях, чисто, але з легкою недбалістю. Відчинивши холодильник у пошуках яєць, я на секунду завмерла. І спіймала себе на думці, ніби граю в чуже життя, у якому є маленька кучерява дівчинка та бутерброди з сиром на сніданок. Але тут же мотнула головою, проганяючи звідти морок…

Я саме готувала яєчню, коли на мобільний зателефонував батько Стеші. Не довго думаючи, я прийняла виклик по гучномовному зв’язку.

— Доброго ранку, Василіно. Як ви там? Усе добре? — стурбовано запитав Роман.

— Усе чудово, — я тихо засміялася. — Ми з твоєю принцесою вже прокинулися й збираємося підкорювати кухню.

— Прекрасно. Слухай, няня скоро буде. Максимум за пів години. Вона зараз доїжджає. Ще раз величезне спасибі, я перед тобою в неоплатному боргу.

— Не вигадуй. Чекаємо няню.

Поговоривши, я поклала телефон на стіл і повернулася до Стеші, яка вже зосереджено намагалася дістати з холодильника пачку масла. У цей момент телефон знову задзвонив. Цього разу Юра.

Відчуваючи себе трохи винуватою, я все ж відповіла на дзвінок.

— Привіт, рідний. Як там твоє відрядження?

— Привіт. Закінчую. Сподіваюся, завтра вранці вже буду вдома. А ти як? Щось сталося? Я тобі телефонував учора, а ти слухавку не взяла. Васю, я хвилююся.

— Ой, та я просто у сусідів зі вчора. Пробач, не чула твого дзвінка. Але в мене все добре, не хвилюйся, — говорила я, відмахуючись від Стеші, яка показувала, як вона віртуозно ріже хліб. — Вчора наш сусід Роман попросив доглянути за донькою. Няня підвела, а йому терміново треба було поїхати.

— За донькою? Тобто, дівчинка в домі сама? — у голосі Юри пролунала та сама відстороненість, яку я ненавиділа. Не осуд, а скоріше холодний подив.

— Ні, звичайно. Не сама. Я ж тут, я ночувала… у них.

— Ночувала... — повисла коротка пауза. І раптом тон Юри став зовсім холодним: — І чому він просто не взяв дитину із собою? Як можна було залишити дитину на цілком сторонню людину!

— Юро, ну що ти кажеш? Дитина має спати у своєму ліжку, у своїй кімнаті. Це ж неправильно, тягати маленьку дівчинку по готелях. Я погодилася, тому що мені не складно, і... мені це навіть подобається. Стеша — неймовірно мила дитина. І я не стороння людина, Юр. Ми зі Стешею дуже навіть знайомі.

— Дивне прохання, Васю, — підсумував чоловік. — Зовсім дивне. Ну, гаразд. Потім поговоримо. Мені потрібно бігти. Цілую.

Після розмови з чоловіком у мене зовсім зник настрій. Останнім часом у нас і так усе напружено, а тут ще й його відрядження видалося. І я не шкодую, що погодилася доглянути за кучерявою малечею, однак як позбутися відчуття, ніби я вчинила неправильно?

***

Хіба можна забути про день народження мами? Раніше я б такого не уявила навіть у кошмарному сні, однак якби не дзвінок Інги, точно б забула про ювілей. Думки про Стешу і ця неприємна розмова з Юрою повністю витіснили з голови всі інші події.

Я сиділа у студії, уткнувшись у макети й намагаючись зосередитися на шрифтах, коли задзвонив мобільний. Ім’я зведеної сестри висвітилося на екрані, однак я не роздумуючи, прийняла виклик.

— Привіт, Васю, — голос Інги, на подив, звучав миролюбно. — Телефоную сказати, щоб ти не хвилювалася. А ще… я не тримаю образи, і взагалі, у мене все добре.

— Я рада, Інго, — відповіла я рівно, продовжуючи гортати макети.

— Уявляєш, зустріла тут свою давню подругу. І вона мені зараз дуже допомагає. Он як буває, чужі люди іноді надають більшу підтримку, ніж рідні.

Я стримала усмішку. Спроба зачепити мене була такою дешевою, що навіть не викликала роздратування. Її слова не зачіпали, тому що я почувалася не винуватою, а вільною від чужих маніпуляцій.

— Це дуже добре, Інго. Бережи свою дружбу.

— Гаразд, не буду відволікати. Завтра побачимося на дні народження мами, так?

Я завмерла. Завтра. Субота. Ювілей. Як я могла про це забути?

— Так, побачимося, — сухо відповіла я і швидко скинула.

Відкинувши після роботи всі справи, поїхала не додому, а в торговий центр. Довго гуляла рядами, намагаючись знайти щось досить шикарне й гідне для мами. І раптом у моїй сумочці короткою треллю відгукнувся телефон.

— Привіт, Василіно, — почула на тому кінці дроту голос Романа. — Не відволікаю? Я просто не міг не зателефонувати. Ще раз, величезне спасибі за Стешу. Ви мене просто врятували.

— Не варто, Романе, — мимоволі усміхнулася я.

— Слухайте, ми зі Стешею хотіли вам віддячити. Може, ви з чоловіком прийдете до нас сьогодні на вечерю?

— Ох, це дуже мило. Але Юра зараз у відрядженні, — я одразу відчула ніяковість. Прийти до сусіда без чоловіка? Непристойно.

— Зрозуміло. Тоді, напевно, незручно буде кликати вас одну, — сказав Роман після короткої паузи, але одразу ж виправився. — Хоча… Стеша буде дуже рада, якщо ви просто до неї прийдете. Якщо ви не проти, звісно.