8

Після зустрічі з подругою, повернулася до студії. Слова Лілі спрацювали як потужний енергетик: адреналін загорівся в крові, а в голові почав вибудовуватися план. Інга — не просто знахабніла гостя, вона справжній паразит, який руйнує мій і без того крихкий шлюб! Тому мені архіважливо припинити цей цирк, взявши ситуацію під контроль. І потрібно було почати з голови.

Скочуватися у вир тривоги я більше не могла собі дозволити. Спочатку закрила всі вкладки на комп’ютері, які не стосувалися справи. Відкрила макети й прийнялася вносити чергові правки: змінити контрастність, підібрати інший шрифт…

Працювала як машина, не дозволяючи собі відволікатися. Кожне виконане завдання давало відчуття контролю, якого мені так бракувало останнім часом. Не витрачала енергію на емоції, а направляла її в справу. О п’ятій годині вечора я зрозуміла, що з мене досить на сьогодні.

Вимкнувши комп’ютер і погасивши світло, залишила робоче місце. Попрощалася з колегами, попрямувала до виходу. А вже за пів години паркувала машину в гараж нашого з Юрою будинку.

У вікнах вітальні горіло світло. Лише на мить я дозволила собі розлютитися, але тут же спробувала заспокоїтися. Скоро від моєї непутящої сестри залишаться лише спогади.

Двері відчинилися. Я кинула ключі на комод і зробила крок у передпокій. У ніс тут же вдарив важкий, нудотний запах Інгиного парфуму.

І ось вона, вишенька на торті. Інга. Розвалювалася на нашому дивані, підклавши під голову подушку, яку Юра привіз зі Стокгольма. На ній була моя улюблена сіра толстовка з капюшоном, а поруч, на полірованому столику, стояла порожня банка від дорогущого імпортного лимонаду, який я приберігала для особливого вечора.

Замість того щоб зірватися, я відчула лише холодну сталь у голосі. Це єдине, що мені зараз потрібне.

— Інго, привіт, — вимовила рівно, без тіні емоцій.

Інга підняла голову, а її поблажлива усмішка тут же згасла, змінюючись здивуванням.

— О, ти вже повернулася? Я, до речі, замовила поїсти, сподіваюся, ти не проти.

— Дуже навіть проти. І так, мені потрібно поговорити з тобою.

— Знову про сорочку? Вась, не починай, — Інга повільно сіла, скинувши ноги з дивана.

— Справа не в сорочці. І не в толстовці, — я кивнула на свою річ, яку сестра безцеремонно носила. — Справа в тому, що ти тут, а мені це більше не підходить.

— Що значить, не підходить? Ти ж сама запропонувала мені залишитися, поки я вирішую проблеми з документами. Це займе ще тиждень, — обурилася сестра.

— Ні. Я сказала, що ти можеш пожити в нас, поки Юра не знайде тобі готель. Він поїхав у відрядження, а ти залишилася, — я говорила тихо, але кожне слово було чітким і остаточним. — Мені, як господині цього будинку, важко терпіти іншу жінку на своїй території, навіть якщо вона моя сестра. Це не питання довіри чи недовіри, це питання особистих кордонів. І ти їх втоптала в бруд. Занадто багато разів.

— Ах ось як? Значить, я вам заважаю? — Інга надулася. Її обличчя стало жорстким, але в очах промайнула паніка.

— Ти заважаєш мені жити спокійно, так.

Неспішно я дістала з гаманця пачку купюр. Пристойна сума, яку я зняла сьогодні вдень.

— Ось. Цього вистачить на тиждень проживання та харчування в нормальному готелі. Я не хочу, щоб ти потрапила в біду. Ти можеш викликати таксі зараз же. Я допоможу тобі зібрати речі, — спокійно сказала я, поклавши гроші на стіл.

— Ти вважаєш, що можеш відкупитися від мене цими жалюгідними крихтами?

— Я вважаю, що це моя остання допомога тобі. І мені не потрібно, щоб ти була мені вдячна.

— А що мені робити далі? Я ж не зможу відновити документи за тиждень! Мені нікуди йти!

— Інго, хіба це мої проблеми? Ти ж якось жила всі ці роки. Ти самостійна доросла дівчина. Я впевнена, що ти впораєшся і проживеш. Удачі тобі, — байдуже знизала плечима я.

— Ти безсердечна! Ти завжди була такою правильною й бездушною, Василіно! Я нікому не побажаю такої сестри!

— Добре. Нехай буде, — тільки й змогла відповісти я, не бажаючи вступати в суперечку з Інгою. — А тепер йди і збери свої речі. Прямо зараз, Інго…

Уперше в житті я не почувалася винною. Я відчувала перемогу, спостерігаючи за тим, як Інга демонстративно збирала свої речі, швиряючи футболки у валізу і голосно зітхаючи. А я стояла, як скеля, не піддаючись на її маніпуляції. Потім провела сестру до дверей, спостерігаючи, як вона ледве тягне важку валізу.

— Не забудь забрати гроші, — нагадала я, кивнувши на пачку, що лежала на журнальному столику. Інга, скрипнувши зубами, схопила купюри.

За п’ять хвилин Інга сіла в таксі, яке я викликала заздалегідь. І поки машина від’їжджала від будинку, я стояла на порозі, до останнього проводжаючи її поглядом.

Нарешті… тиша!

***

Незвична тиша тиснула важким пресом. Великий будинок, але порожній, тому що я залишилася зовсім сама. Я так хотіла вигнати Інгу, що навіть сама не зрозуміла, що сталося. Річ зовсім не в зведеній сестрі, яка, м’яко кажучи, поводиться безпардонно. Насправді — причина в мені самій! У цій гонці за материнством я просто забула, що таке бути щасливою…

Та що там забула бути щасливою? Я ледве не зруйнувала наш із чоловіком шлюб, просто тому, що злякалася невідомості. І ось… з’являється Інга — людина, на яку я змістила свій фокус. Зациклилася! Хоча воно того точно не вартувало.

Вирішивши, що ранок вечора мудріший, я таки спробувала заснути. Однак голос совісті так і свербів десь усередині. Ну хіба я нормальна: вигнати з дому власну сестру?

Не витримавши, написала Інзі в месенджер, щоб не сердилася на мене. І в разі чого, може розраховувати на мою допомогу. Звісно ж, це не означає, що сестра може жити в моєму домі, але все-таки…

Щойно заплющила очі. Заспокоїлася, як роздався дзвінок мобільного. Не вмикаючи лампу, що стояла на приліжковій тумбочці, я потягнулася до телефона. А на екрані світилося ім’я Романа, що здалося досить дивним.