Розділ 68.

Розділ 68.

Алім прокинулася від метушні та голосів людей довкола. Хтось взяв її за плечі та відсунув від ліжка Матвія.
Білявка нічого не розуміла спросоння. Вона заснула кілька годин тому і зараз була дещо дезорієнтована. Алім виловлювала слова лікарів та медсестер, які метушилися довкола ліжка Матвія, поки її не вивели з палати.
- Це справжнє диво.
- Вперше за свою лікарську практику бачу таке.
- Він точно житиме, треба уважно записати препарати, які давали пацієнту, що викликали такий ефект.
- Можна вимкнути частину апаратів...
У палаті люди у білих халатах не вірили своїм очам, а Алім стояла під дверима та ковтала сльози.  То були сльози щастя. Вона давно не вірила в дива. Не траплялися вони з нею. Халепи, прикрощі, казуси - постійно, а от дива - ні. Чомусь прозвучали в голові слова прибиральниці, яка пізно ввечері дала їй поради. Алім вирішила знайти її та подякувати. Білявка підійшла до старшої медсестри та запитала про жінку.
- Ні, це ви щось плутаєте. У нас немає прибиральниці з таким іменем та й не прибирають у нашому відділенні пізно ввечері, коли пацієнти відпочивають, - здивувала своєю відповіддю жінка.
Алім підійшла ще до кількох медсестер та прибиральниць й запитала ще у них, але відповідь була така ж сама: прибиральниці з іменем Надія у них немає.
- Надія... - прошепотіла собі під ніс Алім та пригадала жінку, з якою говорила вчора. Добрі очі, теплі слова, щира усмішка. Цього було достатньо, щоб підтримати та дати надію.
Алім одразу вирішила зателефонувати Раєчці та повідомити гарні новини, бо лікарі з різних відділень та лікарень поспішали до палати Матвія, аби побачити на власні очі результат лікування. Але Алім тепер знала, що найкращі ліки то - кохання!
Раєчка довго не брала слухавки.
- Слухаю... - невпевнено відповіла жінка та затамувала подих, в очікуванні найгіршого.
- Матвій опритомнів, лікарі кажуть, що з ним все добре, - одразу почала лепетати Алім.
- Яке щастя! - зраділа Раєчка. - Коли він прийшов до тями? Що йому можна їсти? Ти розпитай там усе, зателефонуй, а я все привезу, - попросила жінка.
Вони ще трохи поспілкувалися, заспокоюючи одна одну, та домовилися про зустріч.
Лікарі зробили обстеження Матвія, взяли всі аналізи, зробили кардіограми та нарешті дозволили Алім увійти до його палати. Білявка знову не змогла втримати сльози, бо тепер Матвій лежав на ліжку без усіх тих приладів та трубок, але залишилася тільки одна крапельниця. Його обличчя було бліде, а очі заплющені. Алім одразу ж подумала про найгірше. "А якщо то було поліпшення перед кінцем? А якщо та кістрява лярва таки вирвала його з її обійм?". Алім тихо підійшла до ліжка та нахилилася над обличчям Матвія. Таке змарніле, але таке рідне... Не віддасть! Їй так захотілося поцілувати Матвія. А якщо це остання нагода? Вона ж не пробачить собі, якщо не поцілує. Його уста так вабили... Вона нахилилася нижче, а він візьми та й пригорни до себе ближче дівчину, аби нарешті поцілувати її. Алім і не пручалася. Було так трепетно. Кінчиком язика вона відчувала присмак ліків, якими щедро нагодували Матвія, але ця терпкість відгукувалася легким тремтінням. Невже вона зараз перетвориться на стару відьму? Якщо й так, то треба насолодитися цим моментом! Алім сама виявила ініціативу та цілувала Матвія пристрасно, гаряче, наче востаннє...
Час зупинився...
Ніби не було усіх тих століть позаду, наче не жила вона своє довге нудне життя. Вона тут і зараз, поряд з ним!
Коли вони таки припинили цілуватися, бо їм обом просто забракло дихання, Алім боялася розплющувати очі. Той дурний сон надто в'ївся у пам'ять.
- Моя ж ти відьмочка... - прошепотів Матвій, а ноги Алім похололи.