Розділ 67.

Розділ 67.

Алім поспішила до лікарні. Вона порередньо розпитала у медсестер про стан Матвія, але усе було без змін. Він так і не приходив до тями. Раєчка вийшла з палати сина зовсім зневіреною та постарілою на років п'ять. Її син, її надія та опора, перебував між небом і землею. Алім зателефонувала Віктору Дмитровичу та попросила підтримати Раєчку. Чоловік одразу ж відгукнувся та приїхав на своїй автівці. 
Раєчка поглянула на Алім з надією, обійняла та пішла додому.
Алім відкрила двері палати, але застигла при вході. Майже все тіло Матвія було у бинтах, він був підключений до якихось апаратів, які забезпечували його існування. Алім зробила великий вдих та зачинила за собою двері. Протягом усіх довгих років свого життя вона не раз бачила Смерть. Це беззубе, безлике, нахабне стерво з косою частенько вишукувало когось та забирало з собою. Алім раніше було байдуже до інших, але Матвія вона їй не віддасть! 
Дівчина сіла поряд та весь час дивилася на Матвія. Було видно його заплющені очі, як ледь помітно здіймалися груди та чутно, як пищали поряд прилади.
Алім просиділа пів години, а їй здалося, що минула вічність. Вона спробувала застосувати магію, але саме зараз зрозуміла силу своїх почуттів до Матвія, бо на тих, кого щиро кохають відьми, магія не діє. Що робити? Шукати іншу відьму, яка їй допоможе? В як вона їм пояснить, що опинилася у молодому тілі? Повертатися до минулого життя зовсім не хотілося. 
Матвій лежав тут такий слабкий, такий безпомічний? Що ж робити? 
- Не побивайся так, дитино, - неочікувано почула Алім за спиною. Вона озирнулася та побачила санітарку зі шваброю, яка робила вологе прибирання. Тільки зараз вона зрозуміла, що по її щоках безупинно течуть сльози.
- Сльозами тут не зарадиш. Він же все відчуває. Так, він зараз сказати не може, але повір, він відчуває твій стан. Йому й так важко, а ти рюмсаєш, ховаєш його передчасно, - почала вичитувати її жінка. - Витри сльози. Негайно.
- А що ж робити, якщо він мене не чує? - здивувалася Алім.
- Говорити. Говорити з ним. Розповідати. Про вас, про себе, про минуле, придумувати майбутнє. Твій голос, твоя підтримка, відчуття, що він не сам, що він для когось важливий, тримають його на цьому світі. Говори з ним, дай йому зрозуміти, що він дуже  важливий для тебе, - порадила жінка та погладила її по плечу.
- Дякую, - тихо відповіла Алім.
- Виборюй його! Ти собі й не уявляєш, скількох безнадійно хворих врятувала любов. Саме вона найсильніша, саме вона дієвіша, саме вона - найкращі ліки, - радила жінка.
- Дякую за підтримку.
- Говори з ним, дитино, співай. Тільки не плач, не треба цього, - тепло мовила жінка.
- Вибачте, а як вас звати? - спохапилася Алім.
- Надія.
- А по батькові?
- Можна просто Надія, - усміхаючись, відповіла жінка та вийшла з палати.
Алім встала, пішла до вбиральні, вмилася, поглянула на себе в дзеркало та чітко вирішила:
- Не час нюні розводити, Матвію й так важко.
Білявка усміхнулася своєму відображенню та пішла до чоловіка. Вона підсунула ближче стілець, взяла руку Матвія у свої долоньки та почала розповідати. То був просто потік свідомості, вона згадувала дитинство, своє відьомське життя, навіть згадала, як у неї з'явилася Ксю.
- У кожної відьми має бути куряча лапка. От і мені вона була потрібна для одного з ритуалів. Мені принесли курча та сказали його відгодувати, а потім зарізати. Після двох тижнів з куркою, я зрозуміла, що не те що вбити її не зможу, а не зможу образити її. Вона дуже розумна. Я навчала Ксю розмовляти, але вона перевершила себе, бо як почне, бувало, співати, то аж до хрипу.
Алім розповідала про своє життя всю ніч. Слухав її хіба що повний місяць, який освітлював усю палату так, що було світло і без лампи. Під ранок білявку зморив сон. Вона заснула, тримаючи руку Матвія у своїй долоні. Вранці на Алім чекав сюрприз...